Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Хлопець направився в бар, а закінчивши — прогулятися. Як він пішов, я вирішила і сама випити, а сльози вже лилися рікою, безвучно і обпікаюче. Я залила в себе віскі, яке не одобрювала всіма своїми клітинами, і відкинулася на стільчик. 

Хотілося закінчити все погане, повернути хороше, але як? І тут, до мене почали повертатися спогади із ночі з тими покидьками. Я спала, але відчувала. Все відчувала, чула їх... Боже, як це боляче! Моя душа зараз розірветься на мільярди шматків! І Кеншін про це не знає... Думає, що я йому зрадила спеціально...

Хлопець повернувся і застав мене за баром.

— Совість мучає? Заливаєш невідтрахані дирки?

Думки знову кричали:

— Замовчи... Кеншін, будьласка! 

Парубок підійшов до мене і штуркнув із стільця.

— Раз ти моя жінка, нехай така зрадлива, то хоть порадуй і мене своїм тілом.

Він почав тягнутися до моїх штанів, а мене вже кидало в ток.

— Не треба! — спогади знову нахлинули, — Будьласка, відпусти!

— А, то йому ти даєш, а мені вже ні? Яка ж ти...

В пориві злості, яка знову набралася, він насильно схопив мене за волосся і повалив на стіл. Спустив мої штани, а за ними свої. Різко ввійшов і змусив мої сльози залити все моє обличчя.

— Не плач, такі як ти не повинні плакати! А я то думав вона мене любить, ціную мене! — поштовхи ставали сильнішими, — Та де там! Вона за моєю спиною спить з мужиками. А доречі, ти з ним одним спала, чи зі всіма?!

Я промовчала, адже добре пам'ятала слова:

«— Ей, давай закінчуй швидше, я теж хочу! ...

— А вона соска, тіло бомба, правильну бабу вибрали! ...

— Ти дивись, ми її пускаєм вже по третьому колу, а сил на четверте хоть відбирай! ...

— Може залишимо її собі, як лялечку для задоволення? ...»

— Все ясно, — закінчивши свою справу, він відкинув мене на землю, — Вали з мого дому. Нехочу тебе бачити.

— Куди...? — хрипким голосом промовила я.

— А ось навіть до своїх звірів, які люблять лиш твоє тіло! А не душу, як я! Любив, принаймні...

Я мовчки ступила до виходу, перед тим зайшовши в бар за своїм недопитим віскі.

Крокувала вдаль, допиваючи напиток. Вже темніло, а у вухах чулось завивання вовків.

— Ай, всеодно... — зробила я ще один ковток.

Це жахливе пойло добряче дурманило голову. Я стала навпроти глибокої ями, думала і пила. Коли бутилка полетіла об дерево, біля себе я відчула чиюсь присутність. Байдуже обернулася і побачила стаю вовків.

— Всеодно... — промовила знову і обернулась обличчям до ями, — Вже немає сенсу повертатися і пояснювати як все було. Нехочу, щоб ще й мама постраждала. Пробач, Кеншіне, що не змогла захистити наше майбутнє. Напевно в реальності не судилося мені випустити свого жорстокого демона, який би порозкидав їх, як мух... Я завжди була слабкою, нею і залишилася...

Вовки накинулися на мене, скинувши з місця униз, а за тим побігли за мною. Я скочувалася, розуміючи, що це мої останні секунди життя. Коли наш маршрут закінчився, один почав відгризати мені руку, другий — шию, третій — ногу, четвертий — живіт, п'ятий — вухо, шостий — пальці. Так і коштували мене, насолоджуючись. Я навіть не встигла порахувати за скільки секунд, адже вони швидко загризли мене під мій нестерпний крик із домішками сліз. 

Кеншіну, який добрався до другої бутилки, подзвонили і сказали, що скриті камери спостереження засікли його дружину і як над нею знущаються. Жінка попросила приїхати до їхнього відділу і глянути відеозаписи.

Через годину Кеншін уже був у відділку. Скурив ледь не цілу пачку за цей час. Корив себе за те, що наговорив, що не вислухав, що незнає де вона зараз...

Залетів до відділку, як невіжений.

— Де записи!? Покажіть мені їх!

— Спокійно! Присідайте. Мені дуже шкода. Давайте я вам дам спочатку заспокійливе.

— Записи показуйте!

Жінка виповнила прохання хлопця.

Після кожної секунди відеозапису його дьоргало від злості та смутку, він ледве стримував ненависть, а сльози лилися, як кров із його дружини, про місцезнаходження якої він досихпір не знав. 

— Чому ти не боролася до останнього? Чому погодилася? Чому ти закопала глибоко у землю свою справжню жорстокість, коли її треба було випустити саме в цей момент? Я не правий... Ти не винувата... Тобі просто було страшно... Це я винуватий, що не повірив тобі, що не зрозумів... — думки Кеншіна гризли його душу так, що хотілося вже тут і зараз закричати надірвавши голос без єдиної можливості його відновити, тільки би повернути той момент назад і взяти її в магазин із собою, а не залишати дома одну...

— Цих покидьків зловили? — вже вголос заговорив хлопець.

— Так, вони вже у нашому мавпнику.

— Де?

— Як виходите з дверей, на право, треті двері зліва.