Яна Янко - Моє Диво, Яна Янко

Влад відчував деяку невпевненість у цьому несподіваному візиті. Звичайно, Вадим завжди з'являвся в кінці тижня, і те, що він прийшов в будній день навіював думки. Надворі повітря вгадувало таємничість, але чому сьогодні? Чому не залишити звичайний ритм та візитування на вихідні? Все це народжувало невизначені почуття у Влада. Піднявши голову, хлопець знову оглянув чоловіка.

Вадим мав світле волосся, яке ледь закінчувалось біля вух і створювало враження невимушеної елегантності. Його зелені очі, які усміхались разом з ротом, виглядали як дві зелені перлини, здатні розкрити таємниці світу. Зріст чоловіка був – близько 180 сантиметрів. Вадим був одягнений у чорне пальто, а під ним виднілися стильні джинси та теплий светр. Обличчя, як завжди, сяяло добром та мужністю, даруючи невимушену ауру впевненості. Вадим присів на одне коліно, виражаючи свою турботу та бажання знайти спільну мову з хлопцем. Та простягнув руку.

– Привіт, чемпіоне, – сказав він, його голос ніс в собі відтінок пошани та тепла.
– Привіт, – відповів хлопець та легко потиснув руку, чітка рука Вадима передавала впевненість та відчуття безпеки. – Нащо прийшов?
– У мене сюрприз для тебе, – сказав чоловік та дістав якусь теку, витягнувши з неї документ, папір мовби тремтів у його руці, приховуючи за собою щось важливе та невідоме. – Ось, візьми.

Погляд Вадима виражав очікування та невпевненість у реакції хлопця. Влад взяв документ та почав читати. Його очі збільшилися, виражаючи здивування, яке стало важливою ноткою в його виразі обличчя. Перше речення було виділено жирним шрифтом: "Дозвіл на усиновлення". Ці слова виглядали як ключ, відкриваючи перед Владом нову можливість чи можливий перелом у його житті.

– Що це означає? – запитав Влад, відірвавши погляд від листка.
– Влад, – серйозно почав Вадим. – Я хочу дати тобі сім'ю. І якщо ти не проти, ми б могли стати нею разом.

Влад відчув, як серце йому стріляє від несподіванки. Вадим продовжував говорити, але його слова ставали як затуманеними через радість та невірогідність майбутнього.

– Це не жарт? Ви справді хочете забрати мене? – зі сльозами в очах спитав Влад, його емоції штовхали його на межу власного відчуття реальності.

Вадим, побачивши це, швидко обійняв його за плечі, висловлюючи свою ніжність та підтримку, і погладив по голові, як теплий ласкавий вітерець.

– Звісно, ти ж найкращий хлопчик у світі, – підтвердив чоловік. – Так, ти згоден?
– Так, – тихо відповів Влад, його відповідь звучала як теплий подих весняного вітру, повний змін та надій.

***

Влад, після того, як зібрав свої речі, поїхав до своєї нової домівки. Вадим жив у величезному особняку з досить великою територією. Він введе Влада в оселю, де кожне кімнатне вікно виходило на просторий сад чи мальовничий куточок подвір'я. Вадим дбайливо показав йому його кімнату, яка розташовувалась на першому поверсі, забезпечуючи зручний доступ пересування.

У вітальні стояла велика пишна ялинка, яка виглядала як справжнє чудо – прикрашена різними іграшками, від блискучих кульок до витончених кришталевих прикрас. Під нею було багато подарунків, забарвлених у різноманітті яскравих пакування, які манили своєю таємничістю та обіцянкою радості.

Хлопець разом із Вадимом розкривав ці подарунки, відчуваючи в себе дитячий захват від очікування приємних сюрпризів. Вадим не забув про затишок – вони разом випили ароматне какао з маршмелоу, що ніжно тануло в гарячому напої, а на екрані засвітився улюблений мультфільм "Грінч", який наповнював простір оселі радісним святковим настроєм.

Для Влада сьогоднішній день став одним із найкращих після смерті батьків. Повітря пронизане запахом свіжого запаху какао, а світлові гірлянди на ялинці створюють магічну атмосферу. Під нею подарунки підкреслюють радісний настрій, і кожне розгорнуте диво викликає у Влада захоплення та піднесення.

Можливо, це чоловік зі сну все-таки передав його бажання – знайти справжню родину та любов. Якщо це так, то він знову почне вірити у Святого Миколая, та чекатиме ніч з 5 на 6 грудня з нетерпінням, щоб знову побачити диво.

Кінець