Богдана Малкіна - Справжній принц, Богдана Малкіна

Напередодні Різдва в дім Ханни прийшов принц. Так, так, принц! Не казковий, а справжній принц Акенійський, нащадок корони. Його авто загрузло в снігу, тому дівчині довелося прихистити принца в своєму домі. Це могла б бути справжня казка, але Ханні потрібен нормальний хлопець, а не самозакоханий бовдур! Та, схоже, що цього хлопця недаремно вважають завидним нареченим... Не фентезі:)

—1—

– В одному великому та багатому королівстві жив прекрасний принц…

Ханна затріснула книгу й закотила очі. Катаріна ж насупила тоненькі брівки.

– Гей! Це моя улюблена казка! Читай! Мама щодня мені її читає! 

– Ну то нехай вона і читає, а я краще тобі мультик увімкну.

Молодша сестра обурено склала руки на грудях. Поки батьки були на побаченні, Ханні доводилося няньчити цю малу любительку принців. І все це напередодні Різдва, коли всі студенти тусувалися на крутезній вечірці. Відстій!

– Читай! Інакше скажу мамі, що ти її парфуми крадькома брала!

Ошелешено глянувши на сестру, Ханна сердито розкрила книжку й стала читати, час від часу зле зиркаючи на сестру.

– …він дуже хотів знайти дружину, та жодна принцеса із сусідніх королівств не могла завоювати його серце, – терпляче видихнувши, Ханна втрималася від коментарів. – Одного разу, поїхавши на полювання, білий кінь принца злякався змії, поніс його в лісові хащі й скинув серед незнайомих місць. Три дні принц блукав там, аж раптом натрапив на маленький будиночок…

Ханна заскреготіла зубами. Для кого писали ці ідіотські казки?

Далі принц познайомився з такою як і він, прекрасною дівчиною, що жила в тому домі. Покохав її, звісно ж, з першого погляду, а потім звільнив з полону лісової відьми і одружився з нею. Ха-ха-ха!

– І жили вони довго та щасливо! Ха! – нарешті ця дурниця скінчилася, тому Ханна зі спокійною душею поклала книгу на полицю. – А тепер спати. 

– А ти знаєш, чого попросиш у Санти? – задоволено всміхнулася Катаріна. – Я – справжнього принца.

– А я – іншу молодшу сестру, – цьомнувши чоло дівчинки, поправила ковдру й вимкнула світло. – Спи і не смій спускатися, бо Санта не прийде! І не принесе наших подарунків!

Нарешті можна було видихнути та розслабитися. Повільно спустившись на перший поверх, увімкнула телик й стала готувати попкорн. За вікном добряче мело, тож батьки швидше за все, як і попереджали, заночують в готелі. 

– Що ж, вечір різдвяних фільмів, – промовила сама до себе й важко зітхнула. З думок досі не виходила казка про принца. І чому Катаріна її так любила? Хіба він був особливим? Ні, звичайний егоїстичний придурок! Він навіть не запитав, чи хотіла дівчина в його палац? Просто узяв і забрав! А що як їй подобалося життя з відьмою? Вона, до речі, не просила себе визволяти. Хоча в принца, звісно, закохалася.

Взявши миску з попкорном, вляглася на диван і стала перемикати канали в пошуках чогось цікавенького. Та в переддень Різдва транслювали одну романтику. Дідько! Це було прямо якесь знущання! 

Зрештою, зупинилася на комедійній мелодрамі, яка здалася Ханні найменш драматичною.

– Не потрібен мені самозакоханий принц! – ніяк не вгавала, дивлячись, як головний герой цілує героїню та безперестанку жуючи попкорн. – Я хочу нормального симпатичного хлопця! Вірного та турботливого! Щоб думав про мене і мої почуття. Він повинен бути нормальним, Санто, – підвищила голос, – чуєш мене? Нормальним!

Несподіваний дзвінок у двері змусив завмерти. Кинувши погляд на годинник, Ханна насторожилася. Вона нікого не чекала в гості, тим паче об одинадцятій вечора. 

Взявши з комори татову ключку для гольфу, дівчина пішла відчиняти. Обережно відслонивши фіранку на вікні, побачила чоловічу постать. Розгледіти обличчя не могла, адже він чомусь відвернувся до дороги.

– Хто там? – гукнула Ханна крізь двері.

– Перепрошую, моє авто загрузло в снігу біля вашого дому, я заблукав. Чи не могли б ви дозволити зателефонувати від вас?

Голос був аж занадто приємним, що насторожувало. А ще знайомим.

– Ви не маєте мобільного?

– Ви не повірите, я не можу знайти. Будь ласка, тут холодно.

Він говорив занадто жадібно. Маніяк! Не інакше!

– Відійдіть від дверей і підніміть руки вгору. Якщо мені щось не сподобається, я битиму. Боляче битиму. 

Визирнувши з вікна, побачила як незнайомець, опустивши голову та піднявши руки вгору повільно відступав. І знову їй не вдалося розгледіти обличчя – цього разу через рукав шкіряної куртки.

І чому це трапилося саме з нею? Чому саме тоді, коли батьків не було вдома?

Вона могла б не відчиняти, проте голос, що здався знайомим, не давав спокою. Занісши ключку над головою, Ханна різко відчинила двері й оторопіла. 

На порозі стояв… принц. Ні, не той, що з казок. А справжній. Александер Мікель Томас Джеймс, принц Акенійський. Двадцятип'ятирічний секс-символ і завидний наречений. Мрія дев'ятиліток, таких, як Катаріна, і усіх дівчаток трохи старше. Усіх, крім Ханни, адже вона хотіла собі нормального (!) хлопця!

Дивлячись на неї з-під лоба небесними, ніби несправжніми, очима, Александер продовжував тримати руки над головою. Занадто біляве волосся спадало на лоб, роблячи його дещо неохайним. Зазвичай принца не можна було побачити без ідеальної зачіски. Усміхався, ніби на фотосесію прийшов, а не допомоги просити. Власне, вона й не бачила жодної фотографії, де принц не шкірився. Не те щоб навмисне шукала, але його фото часто з'являлися в соцмережах на сторінках подруг, що дратувало її до заціпеніння.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍