Богдана Малкіна - Справжній принц, Богдана Малкіна

Годинник показував четверту. Ханна думала, що могла б перевірити телефон на кухні. Ймовірно, він уже запрацював. Проте це також означало, що Александер швидше за все незабаром піде, а цього їй точно не хотілося.

– Розкажи щось веселе, – попросила дівчина, зручно вмощуючись на дивані. Ханна поклала голову на спинку, обличчям до принца. За мить він повністю скопіював її позу. 

Александер широко всміхнувся, змушуючи Ханну мліти від задоволення. В його очах блищали хитринки, тому дівчина одразу ж здогадалася, що історія має бути особливою.

– Коли мені було дев'ять, ми з братом гостювали в тітоньки Клаудії. Якось ми знайшли у неї на лужку мертвого птаха й притягли його у дім, – принц закрив обличчя рукою, ніби йому було соромно, а Ханні навпаки стало весело. – Не знаю навіщо, не питай. Тільки пам'ятаю, що поклали його на улюблену софу тітоньки. І забули там. Її вереск було чути на весь дім та навіть за його межами. Коли ми прибігли до тітоньки, вона била птаха своєю тростиною і кричала, що це сусідка-відьма підкинула мертвечину. Нам довелося зізнатися. А софу, до речі, тітка Клаудія викинула.

– Схоже, ти був іще тим пустуном.

– Чому був? Я ним і залишився, – самовдоволена усмішка змусила її засміятися. – А ти? 

– Я? Ну, мертвих пташок я не приносила в будинок, проте, коли мені було чотири, заснула в будці сусідського пса. Мене шукали дві години. Прокинувшись, я прийшла в дім через чорний вихід і дуже здивувалася, помітивши заплакану маму, тата, який її міцно обіймав, і двох поліціянтів. Вони навіть не помітили мене. “Мамо, хочу їсти”, – сказала голосно і вона аж скрикнула від несподіванки. Чотири пари очей дивилися на сонну Ханну, а я не розуміла, чому вони такі дивні. 

Принц широко усміхався, показуючи ідеальні білосніжні зуби. В його очах мерехтіли доброта й тепло і це до біса підкупало її. 

– То після тієї історії з псами було покінчено? 

– Ні, дзуськи! – Ханна вперто захитала головою. – Я спала там до того часу, поки батьки не взяли з притулку для мене пса. Ми з Арчі були кращими друзями майже п'ятнадцять років. Нещодавно він помер.

Відвівши погляд, дівчина ледве стримала сльози. Вона надзвичайно сумувала за Арчі. Його смерть розбила їй серце.

– Прийми мої співчуття, – Александер простягнув руку й ніжно стиснув її пальці. Дотик відгукнувся ніжним щемом на серці. Ханна відчула, як червоніють її щоки, а вуста мимоволі розтягуються в сором'язливу усмішку.

– Дякую, – тихо відповіла.

– То ти лише в собачих будах спала, чи, можливо, ще й в зоопарки навідувалася?

– Ні, – засміялася здивовано, – але про зоопарки в мене є окрема розповідь…

Вони ділилися своїми історіями до самого світанку. Відстань між їхніми обличчями стала ще меншою і тепер Ханна могла розгледіти дивовижні візерунки в його райдужках. Александер весь цей час доторкався до її руки, гладив і лоскотав долоню, вимальовуючи на ній візерунки. Це було так приємно, що серце Ханни не припиняло тріпотіти.

– …а потім він мене укусив за плече, – вона скаржилася на однокласника, який у молодшій школі вирішив, що їм потрібно одружитися. – Тому що я відмовилася з ним цілуватися! 

Ханні бракувало слів, щоб описати своє обурення тією ситуацією. А принц тим часом підозріло затих та навіть посерйознішав.

– Що? – запитала здивовано.

Замість відповіді принц схилився до неї, змушуючи затамувати дихання.

– Обіцяю не кусатися, якщо відмовишся…

– Не відмовлюся, – прошепотіла, не вірячи, що це справді відбувається з нею.

Його губи були надзвичайно м'якими, приємними, що Ханна ледве стримала стогін, який рвався з грудей. Він цілував її ніжно, повільно, одними губами, викликаючи внутрішнє тремтіння й запаморочення в голові. Одна рука принца тримала її пальці, інша – опинилася на обличчі дівчини, додаючи поцілунку ще більше ніжності. 

Це було щось дивовижне. Казкове. Її цілував принц Александер. Сам. Добровільно. І, схоже, не збирався відпускати.

Проте згодом пролунав підозрілий скрип на сходах. 

– Святий дух Різдва! – ошелешено вигукнула сестра. Принц відпустив Ханну й повернувся до сходів. 

Катаріна тримала телефон, знімкуючи їх з принцом. Всередині все похололо. Тільки б не прямий ефір!

Дівчина підвелася й швидко пішла до сестри, відчуваючи злість та роздратування. З легкістю вихопила телефон і вимкнула запис.

– Гей! Це мій смартфон! Де він був?

– Що в нашій вітальні робить принц Александер?

Ну чому ця мала завжди лізла не у свої справи?

– Катаріно, чому в тебе мій телефон?

– Я забрала його, бо перед сном гуглила його, – показала пальцем в бік принца. 

Ханна боялася туди дивитися, аби не помітити розчарування на обличчі Александера.

– Іди до себе, зараз же! І не виходь, поки я не дозволю! 

– Тільки якщо він сфоткається зі мною, – сестра завжди була впертійкою.

– Іди до себе!

– Я не проти, – втрутився принц.