Анна Харламова - Tattoo кохання та coffee , Анна Харламова

Розділ 2 "Зернятко"

10 літ тому

 

Рендалл

   ЯК МОГЛО таке статись?! Я тільки приїхав додому і мав би нарешті хоч трохи відпочити, але ж ні. Мені мала впасти на голову якась дівуля з Лос-Анджелесу, яка принесла хаос в моє життя і це за якісь дві секунди мого перебування в моєму ж кафе. Я сам не встигав за думками в моїй голові, а тим паче за хаосом, який вона посіяла там. 

   Увійшовши до кабінету, я впав у шкіряне крісло за столом, яким ще користувався мій дід. Я привіз його сюди, коли завершився ремонт і з тих пір вже більше десяти років - він непорушно стоїть тут. Минуло десять років, як ми з Кейсі відкрили це кафе. Це місце, яким ми пишались і яким ми знали точно пишались би наші батьки. Вони любили це містечко, вони створили тут свою сім'ю, збудували будинок та мріяли, що колись цей заклад буде їхнім. Ми з Кейсі - втілили їхню мрію у життя. Кейсі тоді було не більше двадцяти двох, а мені вісімнадцяти, коли ми все власноруч з невеликими коштами підняли та воскресили тут все до життя. Це було кафе нашого діда, татового тата, і от вже як десять років ми знову власники цього закладу. 

   Це місце для мене було святилищем, пам'яттю про ціле покоління та мрії. Тож, хто переступав цей поріг - мав поводитись гідно, а то я порахую зуби. Що я сьогодні і зробив.  Я ненавидів, коли хтось думав, що може приходити на мою територію і ображати жінок, тож я не думаючи, віддубасив якесь недолуге непорозуміння з зубами які видно у космос, і до того ж зламав йому носа. Я бився з самого дитинства, підлітком, але не думав, що в мої двадцять вісім я встрягатиму у бійку у власному кафе. Хоча це і бійкою не назвеш, я дубасив - він валявся. Та то тільки нюанс. Коротше, це немало значення, - мало значення те, що я не хочу, щоб ця дівуля тут працювала. Я вже зрозумів, що від неї буде лише клопіт та проблеми, тож… треба зробити щось таке, щоб вона пішла звідси. Хоч вигляд у неї просто бомбезний, особливо тоді, коли вона злиться, та це не привід дозволити їй залишитись. Від таких, як вона - самі проблеми. Від таких… Таких… сексуально-гарячих, з темними, як кава очима, повними губами для незабутніх поцілунків та чорною копною волосся. Від таких тільки і чекай проблем. А найголовніше - вона з міста. Вона ніколи не впишеться у наше містечко. І до цього всього - я не хочу бачити кожного дня її гарну мордашку, пишні груди в білій майці та короткій спідниці з фартухом. Це була мега погана ідея, щоб вона працювала на мене. Я вже уявив, як все місто складає легенди про те, що я захистив її, побив якесь мурло і потяг її на задній двір, віддячити мені. Рівердейл - це справжній райський куточок, та в цьому райському куточку дуже люблять пліткувати. І плітки тут розносяться, наче вмикаються гірлянди, одна за одною. До того ж плітки набувають нових барв, коли кожен додає все нові і нові вигадані подробиці до справжніх. Тож, я впевнений завтра ми почуємо, що я з нею сплю. 

   Коротше - треба її випровадити. Я щось вигадаю. Я мушу щось вигадати. 

   Вдихнувши та видихнувши, я згадав, як її гострі соски вперлись в мої груди і одразу вирішив замести ці думки в якийсь віддалений куток свого мозку. Та мій мозок нагадав мені про те, що ця крихітка теж дещо відчула. Як тільки я її притиснув до себе, вона почервоніла, і я лише тоді усвідомив, як сильно збудився. Та це нічого не означало. Я нормальний чоловік, а вона реально ходячий секс, та такі як вона - не мій типаж. Такі, як вона мають звільнити моє кафе від своєї присутності. Крапка. 

   Бляха! Дупця в неї що треба. Було б добре бачити її щодня перед очима.

   Та ну нах! Це зовсім, ЗОВСІМ не добре. 

   Їй тут не місце. 

   Але, щоб її звільнила моя сестра, мені треба постаратись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍