Анна Харламова - Tattoo кохання та coffee , Анна Харламова

   — Дяк… — відкрила рота я, але Гора м'язів відпустив мою руку, і насупившись, не дав договорити.

   — Що ти собі думала, коли привела свої проблеми до кафе моєї сестри, — він дивився на мене розсерджено. Його гнів пройшовся моєю спиною і я відчула, що мої очі наповнюються слізьми. — Тільки не це. Навіть не думай мені тут рюмсати. Тобі ясно?! — гримнув він, а потім провівши долонями по обличчю, нервово заричав. Принаймні, це було схоже саме на ричання. 

  Я вже плакала і зупинитись не могла. Щойно - приперся мій колишній. Щойно - я отримала переляк. Щойно - мене врятували, а потім накричали. Шлюзи мали відкритись і вони це зробили. І от я стою під ліхтарем з Горою м'язів, який ричить, та й плачу немов мені п'ять років. Здригаюсь, обіймаю себе руками і дивлюсь на нього, хоча вже погано бачу. Може це і на краще, бо його ця ідіотська чоловіча, брутальна краса не дала б мені змоги сказати щось путнє. А я бодай йому! зла, дуже зла.

   — Ти мене врятував, а тепер кричиш?! Треба було не лізти зі своєю горою м'язів, я б сама з усім розібралась, — вимовила я з таким запалом, що ледь не впісялась. Так і знала, що треба було сходити в туалет під час перерви. Але хто знав, що я встрягну в бійку.

   — Я не тебе рятував. Я не люблю таких проблематичних жінок як ти, — ткнув він у мій бік пальцем. — Такі, як - ти приносять із собою проблеми до таких, хороших людей, як моя сестра. 

   — Кейсі твоя сестра?! — до мене нарешті дійшло. Він вже про це говорив, а я не зрозуміла в ступорі адреналіну. 

   — Так. 

   — Ого! Я…

   — Ти звільнена. 

   — Що? Ти не маєш права! — насупившись, я відчула приплив енергії, яку в мене вселив гнів. Ця Гора м'язів був до мене не справедливим. — І що це означає “такі як ти”?..

   — Такі кралі, як ти з великих міст, які люблять доставляти клопіт іншим, — пояснюючи мені свою недолугу думку, він нависнув наді мною, і я відчула жар його великого тіла, аромат димного парфюму, чоловіка та свіжі нотки ментолу - це був гель після бриття. Я майже всмоктала цей аромат і зніяковіла від того, що він насупився тому, що я вдихнула. Мені стало так соромно, що хотілося провалитись крізь землю. 

   Я відступила. Мені потрібна була дистанція. Я ще раз позадкувала, але перечипилась чи то за каміння, чи палку і ледь не приземлилась на дупу, але Гора м'язів схопив мене за руку і от я вдарилась об його сталевий прес, груди і трясця в нього, що там унизу - камінь. Великий, твердий камінь. Він, що збудився? 

   Ми дивилися одне одному в очі кілька довгих секунд, доки він не відпустив мене, промовляючи:

   — Ти одна суцільна проблема, Зернятко. 

   Він мене називає проблемою і в ту ж саму мить Зернятком. Він взагалі нормальний?! 

   — Я не проблема. Твоя сестра так не думає, — вставши в захисну позу, схрестивши руки під грудьми, я свердлила його поглядом і здається збуджувалась дуже і дуже сильно.

   Хоч він і нахаба, але його тіло… змушує моє тіло бажати і це нормально, - бо він трясця! ходячий секс. Та про це треба якось забути і повторювати собі, що він нахаба з великої літери.

   — Тебе звільнено.

   Він поспішив піти, але з чорного входу вийшла Кейсі, мовляв:

   — Я її наймала і тільки я маю право її звільнити, — встаючи біля мене і дивлячись на брата, Кейсі стиснула плечима. — Забув наші правила? Нагадати?

   Бачу, як нервує Гора м'язів, видно в них там свої домовленості, та мені головне, щоб у мене була робота от і все. 

   — Я добре пам'ятаю. Та хіба тобі потрібні ось такі от проблеми, як ось ця… місцянка… Звідки з Нью-Йорка, може…

   — Ей ти! Гора м'язів! — я зробила крок і тицьнула в його груди вказівним пальцем. — Ще раз повторюю - я не проблема. І я приїхала з Лос-Анджелесу, та це не має значення. Якщо ти в нас такий принципіальний і не любиш приїжджих, то я тобі скажу - я народилась тут. 

   Він стиснув щелепу, його ніздрі роздувались і він боровся з тим, що б ще щось недолуге ляпнути, але здається в нього більше не було за що вхопитись, тому він з риком (знову ричить) розвернувся до чорного входу. Та зупинившись біля дверей, гаркнув через плече: 

   — Я пам'ятаю правила Кейсі, але і ти пам'ятаєш інше правило, так? 

   Вони з сестрою пропалювали одне одного, вона стоячи під ліхтарем, а він під темним входом будівлі.

   — Пам'ятаю, — кинула вона.

   — От і добре, — вишкірився він. — Тож, скоро вона вилетить звідси, — сказавши це, він рвучко відчинив двері, увійшов до закладу і гримнув ними так, що за ним загуло. 

   — Що з ним трясця не те?! — заридавши, я подивилась на Кейсі, яка засміявшись підійшла до мене і обійняла. 

   — Він не дуже довіряє жінкам, — погладжуючи мені спину, коротко мовила вона.

   Я хотіла розпитати чого так, але зрозуміла, що це не моя справа. По-перше, що мені до нього?! По-друге, я не можу розпитувати про цього м’язистого в його сестри, яка до того ж мій бос. Тож, я вдихнула та видихнула, випросталась, і витираючи обличчя долонями, подивилась на Кейсі, яка дуже дивно усміхалась. 

   — Це його проблеми. Головне, щоб він це не проектував на мені. Я його не знаю. Він мене теж. Гадаю, що нам і не доведеться пізнавати одне одного краще, тож на цій ноті…

   Я знову не договорила, мене перебила Кейсі:

   — У тебе два боси, якщо на те пішло, — вона знизала плечима, розводячи руками. 

   — Що?! 

   Вона лише усміхнулась і поспішила до чорного входу, де зник хвилину назад її брат. Я стояла як вкопана, розшифровуючи її слова. Він теж мій бос? Та ну нах!