S Batura - Олігарх, S Batura

Кістлява голова почала вибиратися з тіні, а за нею подався худорлявий силует під вороною накидкою. 

— Хто мене тільки не намагався спинити, — заклацали жахливі зуби, — обманювати та благати. Майже завжди дарма… 

Таки схопила по черепу текою говірлива смерть. 

— Ну все, ти мене дістав! — розправила вона свої величезні крила і підняла косу, щоб перервати безсовісне життя олігарха. 

Але пан Всеволод не мав наміру задаватися. 

— Ні, я не помру! — на всю кімнату закричав він. — У мене стільки невиконаних справ, і цей список починається з товпиги за вікном. Потім — космічний корабель, заміський будинок на Марсі, багато-багато дружин, двохсотліття і вічне життя на пагорбі біля Дніпра... 

Немов прибитий до крісла, чоловік лише встигав хапати все, що потрапляло під руки та кидати в кістляву бестію. 

— Ну, тримайся, негіднику! — вкрай розлютилася смерть і вдалася до чарів. 

За кілька секунд підлога під ногами олігарха перетворилася на вирву і почала ковтати кімнату з усіма предметами. 

— Всеволоде, твій час настав. 

— Став-став-став... — відлунням пролунав вердикт. 

Старий відчув, як його тіло опановує пекло. 

— Ні... Ні, я не хочу. У мене стільки справ… 

Олігарх замахав в агонії. 

— Це «Батьківщина-Мати» винна. Вона відправила до мене кістляву бестію… Вона. Хто ж іще? — був абсолютно впевнений чоловік і поглянув за вікно. 

Монумент справді посміхнувся і помахав заздрісникові щитом. 

— Казав же... — журливо вичавив із себе олігарх і був змушений прийняти неминуче.

Та сталося диво. Нарешті Ганна відчинила двері й, закотивши в кімнату візок зі смакотою, голосно мовила: 

— Пане, я вирішила вас побалувати. Кава, чай і найкращі закуски від французького кухмістера — усе, як ви любите. 

А у відповідь — мовчання і вкрай незвична картина: налякані радники під столом, повсюди розкидані теки й бос у передсмертному хрипі на кріслі. 

— Пане! Пане! 

Помічниця підскочила до олігарха. 

— Прокиньтеся негайно! Як же ми без вас? 

Вона затрясла за комір вгодовану тушку. 

— Хто нам зарплату виплатить? 

— Зарплату?! Зарплату, зарплату, зарплату... — пожвавилися радники під столом і шмигонули до олігарха. 

Від неабияких ляпасів і склянки води на обличчя майже труп прокинувся. 

— Ти мене не вб'єш! — передусім загорланив старий. — Я виконаю свій список. 

Він схопився за шию розгубленої Ганни. 

— Скину до біса товпигу, збудую дім на Марсі та переживу тебе! 

Очманілі баньки пана Всеволода палали безумством, та, якби не радники, молоде життя згасло б так і не розкрившись. 

— Ага, ви зі смертю заодно, — засвердлив їдким поглядом підлеглих олігарх. — Затямте, мене не зупинити! 

Він позадкував до виходу. 

— Завалю товпигу, а потім начувайтеся. Усіх знайду! Я фараон. Ні, цар, король... Зрештою, Всеволод!