Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

- Що відбувається, побий всіх Одр?! - подала голос Джин, не розуміючи, але відчуваючи їх напруженість і неспокій.

Піймавши карі такі теплі і живі очі Норма, Джин одразу немов пірнула в його суть. Вона побачила так багато, ціле життя враз промайнуло перед нею, життя, що належало владиці Норму і його дракону. Це були і битви, і жорстокі сутички один на один в клубах вогню, і жінки, і мати з братом, якого Норм вважав одним із лютіших ворогів  у своєму житті. Все, що наповнювало почуття Норма - все це відчула і Джин.

- Ти дозволив їй! - вигукнув з докором Варон, своїм голосом повертаючи її на землю. - Я ж пояснював - не можна давати їй можливість прочитати наші душі!

- Мені нема чого приховувати, - знизив плечима Норм, - Я такий - який є. Їй же з нами жити. Мені не до вподоби кожен раз стискатися, виставляючи заслін.

- Чому? - коли Джин щиро ображалася у неї не тільки змінювався колір очей - її губи наливалися повнотою, надаючи їй вигляд дитини. - Чому ти так боїшся мене, Варон? Чому відмовляєшся довіряти мені? Чому тебе два і обидва різні?

- У мене кілька причин, але про це ми з тобою пізніше поговоримо, а зараз час збиратися в дорогу! - кинув Варон, тоном, якого складно було не послухатися, але Джин все ж ризикнула.

- Ні! - вирвавши руку, вона залишилася стояти на місці.

- Так! - гаркнув Варон, починаючи злитися ще й тому, що всі інші з цікавістю прикипіли до цієї майже сімейної сцени. - І ти летиш зі мною! - додав він їй.

- Благаю, поясни! Ці почуття ... тиснуть з усіх боків, твої, інших владик - вони мене лякають. Сталося щось жахливе? - фіалкові очі дивилися на нього так благально і віддано, що Варон пом'якшав, відповівши їй:

- Атаван, - вимовивши всього одне слово, Варон спрямував на дівчину свій красномовний погляд. Джин похитнулася, її плечі знітилися, і її обличчя набрало ще більш нещасного вигляду.

- Я сподівалася, що він не посміє ...

- Але він посмів. Щеня занадто хитре, там, де він не візьме силою, він вирішив виторгувати підступністю дипломатії. Посли зі сходу відвідали намісника півночі, і тепер він викликає мене перед свої очі. Характер його послання очевидний - Сабур незадоволений мною. Я не хотів би, але я змушений взяти тебе з собою, Джин, в іншому випадку я побоююся, що Атаван знайде спосіб, як тебе викрасти зі Сторожової  вежі за моєї відсутності.

- А якщо сказати, що я мертва? Що я впала з обриву, де мені з'їли барси?

- І щоб я покинув тебе тут? Погана ідея. А раптом його розвідники проберуться сюди, щоб упевнитися і учують тебе по одному тільки запаху. Я не збираюся ховатися, тим більше, від цього недоноска! Мені є що заперечити Сабурові. Наміснику доведеться рахуватися не лише зі своїми східними сусідами, а й зі мною! У примари Даная є заперечення з цього приводу?

- Він не на жарт стурбований, - переказала Джин стан страждаючого  поруч Даная, - Боїться, що разом зі мною втратить надію.

- Нехай краще боїться, що я не стану на його бік, - загравши  жовнами, зронив Варон.

    Не помічаючи ні жахливих поривів вітру, ні пронизливого морозу, стискаючи свій хутряний мішок і люто кусаючи губи, Джин дивилася кудись у далечінь. Дотик, який міг належати лише Варону - вивів дівчину з цього підвішеного стану.

- Не треба впадати у відчай завчасно, від цього тільки згаснуть твої незвичайні очі, а найніжніші губи покриються тріщинами. Не муч себе, Джинджер, - промовив він, торкнувшись її вуха своїми губами.

- У мене погане передчуття, - пробурмотіла у відповідь Джин, яку не змогла заспокоїти навіть його несподівана прилюдна ніжність. – Страшенно тяжко від однієї лише думки, що я знову побачу Атавана.

- Але я буду поруч, - пошепки запевнив її Варон.

І за цю свою щирість він відразу заробив гарячий поцілунок своєї іскри.

- Наймиліше видовище, - знущально вставив Норм. - Навіть нудить. Час пристібати цю спокусницю.