Лаванда Різ - Уламки паралелі, Лаванда Різ

- Тобто, виходу немає? - слабким голосом, прошепотіла Сара, вдивляючись в цей повний приреченості погляд.

- Для цієї версії всесвіту немає. Одного разу була допущена груба помилка і людство профукало свій шанс.

- Але ж арахноіди здатні вижити в умовах, що склалися?

- Можливо, але тільки лише після того, як повністю знищать людей і продовжать свою еволюцію. Наступні покоління арахноідів нестимуть в собі ще менше людських генів, поки не створиться абсолютно новий вид.

- Років через сто арахноід вже не буде здатний закохатися в дівчину з паралельного світу, - вставила Норі, яка до них прислуховувалась. - Так ... раптом захотілося чогось ... солодкого, - застогнала вона, до болю стиснувши руку Сари.

- Піду, подивлюся, що можна зробити, - схопився Павук, зникаючи в напівтемряві.

Але як тільки він зник, дівчинка щосили вчепилася в Сару, згинаючись і синіючи від болю. Розкопавши її з-під купи забруднених ганчірок, Сара побачила моторошну картину і причину її мук:

- Почався некроз тканин. Нічим ... не можна допомогти, - пробурмотіла вона.

- Так і є, це не мутація , це хвороба. Адаптор тут не допомагає , і від цього немає ліків, - сказав один з мутантів. І Сара в жаху відвела від нього очі , настільки жахливі були його власні каліцтва.

- Я вже бачила подібний випадок у форті. Це ж пекельний біль, чому вона відмовляється від знеболюючого?

- Норі говорить, що коли вона помре - то не відчуватиме нічого, а поки вона бажає відчувати все, навіть біль.

Дівчинка почала хрипіти, біль відступав, вона знітилася, відпустивши руку Сари.

- Ти хоробра і дуже вперта, - прошепотіла їй Сара, закліпавши від накочуючих сліз. - Мені так шкода, Норі.

- Мені теж, ... хоч іноді я і мрію швидше зникнути, - вимовила Норі слабким голосом.

Повернувшись, Павук вклав в долоньку дівчинки якихось два підозрілих темних кубика, які вона тут же відправила собі до рота, намагаючись йому вдячно посміхнутися. Розвернувшись в пів обороту Сара відвела погляд, намагаючись заспокоїтися, тому що дивлячись на його турботу їй хотілося розплакатися ще більше.

- Ось тримай, - Ксан простягнув їй щось в жерстяному кухлі, який ще димів.

- Що це? - Сара з підозрою дивилася як на Ксана, так і на пропонований їм напій.

- Не треба питати, просто випий. Це притупить почуття.

- Я не хочу притупляти свої почуття! - обурилася Сара, відштовхуючи гарячу кружку. - Це єдине, що у мене є!

- У цьому світі вони зламають тебе. Пий! - наказав їй Павук , беручи кухоль і підносячи до губ Сари, - Арахноіди відчувають тебе, і твої емоції м'яко кажучи їх розбурхують . Тут до такого не звикли. Завбачливий Ксан подбав про це. 

Сара все ж слухняно випила терпку рідину, скривившись наприкінці.

- А тебе? Це теж турбує? Це якийсь наркотичний чай? Ти впевнений, що вони правильно розрахували дозу? - вимовила Сара, відчуваючи, як язик потроху починає заплітатися. - Пообіцяй мені, що я не прокинуся під воротами форту , навіть не попрощавшись з тобою.

- Я дійсно не так розрахував дозу, вона все одно продовжує задавати свої дурні питання, - зітхнув Ксан , зобразивши на своєму обличчі невтішну трагедію.

- Все добре, Саро, ти просто трохи заспокоїшся. Обіцяю, ти навіть не відключишся, на превеликий жаль Ксана, - губи Павука торкнула посмішка, коли він ласкаво провів долонею по її щоці. - У тебе вже бували нервові зриви з моменту переходу?

- Так. У форті. Один раз. Ешлі сказала що мене ледве утримали четверо чолов’яг. ... Тому що це ... жахливо складно. Прийняти.

- Я намагаюся уявити, - розуміюче кивнув він їй. - Чому ти захотіла стати саме лікарем, Саро?

Замислившись, дійсно відчувши бажане розслаблення, Сара знизала плечима:

- Стійке бажання стати лікарем виникло у мене якось відразу, в одну мить. Пам'ятаю, по дорозі до школи, я побачила, як п'яний водій збив велосипедиста. На вулиці нікого більше не виявилося. Лихач помчав собі далі, навіть не помітивши  хлопця. Я підбігла і ... побачила, як з його ноги  стирчать  кістки, і …кров. Мені хотілося допомогти, але я не знала як. Звичайно, я викликала швидку, але за той промайнулий моторошний час, поки бригада медиків добиралася до нас, я встигла пошкодувати, що я не лікар. Мої друзі завжди говорили мені, що в мені п'ятдесят відсотків недолугості і рівно стільки ж співчуття. Мені подобалася ідея своєю працею приносити людям полегшення і рятувати їх від страждань, давати шанс жити далі повноцінним життям. Це ж шляхетне бажання? - піднявши очі на Павука, вона помітила яка раптом запанувала тиша навкруги. - Хоча ... я, напевно, знову спілкуюся  іншопланетянською мовою.

- Ну чому ж, - посміхнувся він. - Якраз у цьому світі у тебе буде дуже багато роботи, Саро. Але якщо ти будеш сприймати все занадто близько до серця - воно не витримає. Я турбуюся про це.

- А може, ... наша кров все ж змогла б дати надію? - заїкнулася Сара, відскочивши назад, побачивши, який при цьому став вираз обличчя у Павука.

- Ти не станеш лабораторним щуром під ковпаком! Ні!!! - гаркнув він. - Навіть не думай давати надію мерзотникам, які там сховалися!