Маркіз де Сад - Будуарна філософія

ЕЖЕНІ. Яке варварство!

ДОЛЬМАНСЕ. Ет, розтуди його так! Хіба до делікатності, коли в тебе стоїть?

ШЕВАЛЬЄ. Тримайте її міцніш!.. Він уже там!.. Він пройшов, нехай мене чорти візьмуть! Ох, і клятуща цнота! Погляньте, скільки крові, як вона цебенить!

ЕЖЕНІ. Пхай його, тигре, пхай!.. Роздери мене, якщо хочеш, тепер мені все одно!.. Поцілуй мене, катюго, я тебе обожнюю!.. О, тепер зовсім не те, коли він пропхався. Я забула про біль… Як жаль мені тих дівчат, котрі відбиваються від таких атак!.. Якої втіхи вони зрікаються, боячись витерпіти невеличкий біль! Пхай його, пхай! Ой, шевальє, я доходжу!.. Зроси своїм сім'ям рани, яких ти мені завдав… Запхай його в найглибшу глибінь… Ой-ой! Втіха перемагає біль!.. Ой, зомлію!.. (Шевальє вивергає сперму; поки він грав Ежені, Дольмансе пестив йому гепу та яйця, а пані де Сент-Анж погладжувала лоскотунчика Ежені. Поза розпадається.)

ДОЛЬМАНСЕ. Я вважаю, що поки шлях відкритий, мала пустунка повинна негайно віддатись і Огюстенові.

ЕЖЕНІ. Огюстенові! Таж у нього довбня, а не член!.. І негайно? Я ж уся в крові!.. Чи ви хочете мене вбити?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Поцілуй мене, моє золотко… Мені тебе жаль… Але вирок ухвалено. Він не підлягає оскарженню, моя люба. Ти повинна піддатися.

ОГЮСТЕН. Це правда? Я вже готовий! Щоб пограти таке файне дівчатко, я б і до Рима пішки дійшов, нехай мене чорти візьмуть, якби не дійшов!

ШЕВАЛЬЄ (обхопивши руками велетенський інструмент Огюстена). Ну ж бо, Ежені, ти тільки глянь, як він настовбурчився… Хіба він не гідний прийти на зміну моєму?

ЕЖЕНІ. Ой небо, який страшний вирок!.. Ви хочете мене вбити, тепер мені ясно!..

ОГЮСТЕН (хапаючи Ежені в обійми). Ой ні, мамзель, нічого не буде. Від цього ще жодна жіночка не вмирала.

ДОЛЬМАНСЕ. Одну хвилинку, парубче, одну хвилинку: треба, щоб вона підставила мені гепку, поки ти її трахатимеш… Ага. отак. Ходіть сюди, пані де Сент-Анж: я вас обіцяв наколоти, і я дотримаю слова; але прилаштуйтеся так, щоб, граючи вас, я мав змогу відшмагати Ежені. А шевальє тим часом хай запхає свого дрюка в мою гепу.

(Розміщуються.)

ЕЖЕНІ. Ой, ой, він мене роздере!.. Обережніше, обережніше, телепню!.. Ой, звірюка!.. Пропихається!.. Ох, бандит, він уже там!.. Весь у мені!.. Ой, умираю!.. Ох, Дольмансе. як боляче ви шмагаєте!.. Мої сідниці горять, та й усередині вогнем пече!..

ДОЛЬМАНСЕ (шмагаючи то однією рукою, то другою). Ось маєш, мала пустунко, ось маєш! Це тобі допоможе гарнесенько дійти. Як вправно ви лоскочете її, пані де Сент-Анж… як, мабуть, ваш ніжний пальчик пом’якшує муки, що їх ми з Огюстеном їй завдаєм!.. А ваша дірочка стискається… Так, так, пані, бачу, ми з вами дійдемо разом… О, яка божественна втіха отак трахатися між сестрою і братом!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (до Дольмансе). Шпокай мене, любчику, шпокай! Ох, ніколи не було мені так любо!

ШЕВАЛЬЄ. Поміняймося, Дольмансе. Витягуй скоренько прутня з сестриної гепи і вставляй його в гепочку Ежені, хай і вона спізнає насолоду «між двома»; я пропхаюся замість тебе в гепу сестри, а вона тим часом полоскоче тобі зад дубцями, якими ти закривавив сіднички Ежені.

ДОЛЬМАНСЕ (роблячи, як йому запропоновано). Я згоден… Скажи, друже, хто б зумів помінятися місцями швидше, ніж ми?

ЕЖЕНІ. Двоє на одну мене, о праведне небо!.. Я тепер не знаю, кого слухати — мені й одного вистачило б! Ой, ой! Скільки соку вичавлять з мене ці двоє втішальників!.. Уже тече… Якби не це солодке відчуття, я б, мабуть, віддала Богові душу… Що, що?.. Ти мене наслідуєш, моя люба?.. Ох і лається, шельма!.. Дольмансе, доходь… доходь, любий… Цей брутальний селюк залив мене сім’ям… Він пропхався на саме дно… Ох, мої втішальники!.. Двоє водночас — ой, ой, ой!.. Нехай мій сік, друзі, зіллється з вашим сім'ям. Я знищена… (Поза розпадається.) Ну як, люба подруго, ти задоволена ученицею? Я вже справжня хвойда, чи не так?.. Це ви довели мене до такого… Ой, як ви мене розбуркали!.. Ох, мені голова йде обертом! Зараз би лягла навіть посеред вулиці — і хай мене трахають!..

ДОЛЬМАНСЕ. Яка ж вона тепер гарна!

ЕЖЕНІ. Я вас зневажаю, ви мене знехтували!..

ДОЛЬМАНСЕ. Хіба я міг піти супроти власних переконань?

ЕЖЕНІ. Гаразд, я вас прощаю, адже я повинна шанувати засади, на яких стоїть розпуста. Як я можу їх не визнавати, я, що віднині не уявляю свого життя без лиходійства? А тепер сядьмо й погомонімо трохи; я геть виснажена. Навчайте мене далі, Дольмансе, і розкажіть що-небудь цікаве, аби я трохи оговталася після надуживань, у які ви мене затягли. Заспокойте моє сумління. Підбадьорте мене.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Це справедливо. Після практичних занять треба дати трохи теорії, тільки так наша учениця здобуде повну освіту.

ДОЛЬМАНСЕ. Ну гаразд! Замовляйте тему лекції, Ежені.

ЕЖЕНІ. Мені хотілося б знати, яку роль в управлінні державою відіграють звичаї і як вони впливають на дух нації.

ДОЛЬМАНСЕ. Хай мене чорти вхоплять! Сьогодні вранці, виходячи з дому, я купив у палаці «Егаліте» брошуру, котра, якщо вірити заголовку, має дати відповідь на ваше запитання… Вона щойно з-під друкарського верстата.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Подивімося. (Читає.) «Французи, зробіть ще одне зусилля, якщо ви хочете бути республіканцями». Мушу сказати, заголовок досить-таки незвичайний. Він багато обіцяє. Шевальє, у тебе голос, як орган, прочитай нам цю річ.

ДОЛЬМАНСЕ. Або я помиляюсь, або ми знайдемо в ній вичерпну відповідь на запитання Ежені.

ЕЖЕНІ. Безперечно, знайдемо!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Вийди, Огюстене. Це не для тебе. Але будь поблизу. Як тільки подзвонимо, заходь.

ШЕВАЛЬЄ. Починаю.

P. S. Шевальє починає, та нам, на жаль, час