Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Бажаючих всіх можуть помістити. Сидять тут поруч бідні й «посполиті», Однак в Берліні їх не розрізнити. Не мають звички тут демонструвати Свою «вельможність» й надлишкову ситість. Тут слово «власність» – так, як в світі, свято, Але заможні в них – не «сучі діти». Їх капітал природу іншу має… Щось зовсім відхиливсь від теми нині. Я, друзі, гарних снів вам всім бажаю Й ночей, таких спокійних, як в Берліні. «В Берлине нынче – словно в печке…»
В Берлине нынче – словно в печке… А мне б в деревню, к тихой речке, Под сень стареющего сада, Где даже в зной царит прохлада, Где тишина с пчелиным звоном, Где действуют свои законы В любой сезон или погоду… Их пишет там сама природа. «В спекотний день асфальт тече рікою…»
В спекотний день асфальт тече рікою, Й авто пливуть по нім, як по ріці. Повітря можна мацати рукою, Але від нього гаряче руці. Біля водойм людське стовпотворіння. Тут є всі раси, мови і світи… І треба мати волю і терпіння, Щоб до води крізь натовп той дійти. Вже більше тижня спека не спадає, Від неї не сховатися ніде. Та все ж прогноз нам нишком обіцяє, Що завтра у Берліні дощ пройде. «В Берліні нині майже осінь…»
В Берліні нині майже осінь, В дворі колодязному стинь. Дощ заплітає в довгі коси Небес вчорашню ясну синь. Йому лиш радо плещуть липи, Що дав від спеки відпочить, Бо завтра знову буде літо, А дощ оцей – лиш липня мить. «Червень добігає середини…»
Червень добігає середини, Його дні