Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Глава 16. ч.1

Йти на роботу зовсім не хотілося. Але я зібралася, випила зранку кави і поїхала в офіс. Після розмови з Аллою Олегівною, у мені розгорівся справжній ураган емоцій. Її уїдливі слова доторкнулися вразливих місць, наче сіль на рану. Алла Олегівна, з її холодною усмішкою, поцілила точно в ціль. Денис і моя мати разом у відрядженні.

Він завжди намагається догодити кожній її примсі.

Мене аж пересмикнуло від цієї фрази. А я тут… залишаюсь ні з чим.

Душа палала від ревнощів. Вони накочувалися хвилями, що віддавалися у скронях гірким пульсуванням. Чому він не сказав мені? Чому не попередив, що поїде з нею? І як я взагалі могла думати, що це закінчиться добре? Я ж чудово знаю свою матір. Вона не просто любить контролювати все навколо, вона володіє цим мистецтвом досконало. Як і заманювати чоловіків у свою пастку.

Я для нього не на першому місці.

Думка блискавкою промайнула у голові. Мене накрила хвиля відчаю, руки непомітно почали тремтіти. Як він міг? Ми разом провели ніч, я відкрила йому своє серце, довірилася... А він відправився з нею! У цьому є щось жорстоке і несправедливе, щось, що різало мене зсередини. Ревнощі змішалися з почуттям безсилля. Вони, мов лещата, що стискають серце, не відпускали.

Я спробувала взяти себе в руки, втекти від цих думок, поринувши у роботу. Але це не допомагало. Навіть цифри на екрані комп’ютера здавалися розмитими. Моє серце постійно стрибало від кожного дзвінка або повідомлення. Можливо, він написав? Можливо, Денис захоче все пояснити... Але телефон мовчав.

Невже Алла Олегівна права? Оксана завжди буде на першому місці для Дениса? У пріоритеті його уваги, турботи... і, що найгірше, його почуттів?

Я зараз тут, працюю, намагаюся довести собі, що я варта більшого... А вона? Чим зараз зайнята моя мама, знаходячись поруч з Денисом? Уява малювала аж занадто відверті картинки, від яких мені ставало зле — і морально, і фізично. 

У грудях защемило. Тіло наче охопив лід, холод проникав у кожну клітинку. Намагалася глибоко дихати, але це тільки посилювало паніку. Я не могла думати тверезо, кожна думка перетворювалася на жахливі картинки, де я завжди залишалася на самоті. Без нього.

Якщо він обрав її, то де у цьому всьому я?

Здалося, що всі стіни навколо почали тиснути на мене. Приміщення стало маленьким, задушливим. Я більше не могла дихати в цьому офісі, який раптом почав нагадувати клітку. Щоразу, коли мій погляд падав на телефон, у душі підіймалася хвиля образи й ревнощів. Його мовчання було гучнішим за будь-які слова.

Різко підвелася і пішла до дверей. Потрібно провітритися. Я майже вибігла в коридор. Прохолодне повітря зустріло мене на виході з будівлі, але навіть це не могло остудити внутрішнього вогню. Я рушила швидким кроком вулицею, не помічаючи людей, які проходили повз. Мої думки весь час крутилися навколо одного: Денис і мама. Вони десь разом, а я залишилася сама.

Ноги самі привели мене в невелике кафе, де ми з Катюхою любили пити каву й обговорювати новини. Але сьогодні я була тут одна, і навіть запах свіжої випічки не зміг розвіяти моєї напруги. Я замовила чай і сіла біля вікна, дивлячись, як люди метушаться за склом, кожен зі своїми турботами й життям. А в мене життя раптом застигло на місці.

Якщо вона з ним… що відбувається між ними зараз? Чи може бути, що він... він зраджує мені з нею? Я тримала голову обома руками, ніби намагаючись захистити себе від цих жахливих думок. Але що більше я намагалася їх відганяти, то сильніше вони поверталися. Вони були повсюди, як тіні, що переслідують кожен мій крок.

Що мені робити? Безсилля поступово захоплювало мене. У голові виринали кадри з тієї ночі, коли Денис був поруч, коли я відчувала його теплі обійми й ніжні дотоки. Чи могла я бути для нього просто розвагою? А він просто взяв і поїхав з нею, як ні в чому не бувало...

Я не змогла стримати сліз. Вони тихо котилися по моїх щоках, і я навіть не витирала їх. Мені хотілося виплакати весь той біль, який роз’їдав мене зсередини. Хоч як я намагалася боротися з цими відчуттями, та вони були сильніші за мене. І ця новина про те, що вони разом у відрядженні, була останньою краплею.

— Я не можу так більше, — шепотіла я собі. — Я не витримаю цього безплідного очікування, цього болю і невідомості.

Зненацька всередині починала підійматися хвиля злості. Це помилка з мого боку — дозволити собі захопитися. Я ж знала, що це небезпечно, що все може піти шкереберть. І все-таки я зробила цей крок назустріч йому. А він?

Чай принесли, але я лише дивилася на чашку, не маючи ні сил, ні бажання зробити ковток. Мені хотілося кричати, вимагати відповіді. Але найгірше було те, що відповіді зараз не було. Денис мовчав, і від цього моя невпевненість росла.

Дістала телефон і подивилася на екран. Жодного повідомлення. Жодного дзвінка. Я була йому не потрібна, принаймні так здавалося у той момент. Ревнощі вирували в мені, підштовхуючи до думки, що між Денисом і мамою могло бути щось більше, ніж просто робота. Він завжди так галантно поводився з нею, завжди допомагав і слухав її поради... А тепер ще й разом у відрядженні.

Невже він грає двома картами? Ця думка завдала особливого болю, майже фізичного. Що, якщо Денис і справді зацікавлений у моїй матері? Вони дорослі, досвідчені люди, обоє працюють у тій самій сфері. У них стільки спільного… А я?

Я заплющила очі й притисла долоні до скронь. Ні, не можна так думати. Я не повинна впадати у відчай без доказів. Але я не могла зупинити цей потік.

Раптом телефон завібрував у моїй руці і серце шалено заколотилось від хвилювання.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍