Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Глава 16. ч.2

Я схопила його, сподіваючись побачити ім’я Дениса на екрані. Але ні, це була Катюха.

— Привіт, Інно, як ти там? Як справи?

Я зітхнула, ледве стримуючи сльози.

— Я... в нашому кафе. П’ю чай, — мій голос звучав глухо й розгублено. — Чи просто сиджу.

— Що сталося? Я чую, що з тобою щось не так.

Я не змогла стримати сліз. Мені раптом стало так потрібно, щоб хтось просто був поруч, щоб вислухав і підтримав.

— Кааааать, — ледь видавила я крізь сльози, — вони поїхали разом. Мама і Денис.

— Я зараз буду, — голос подруги був рішучим і сповнений впевненості. Вона не дала мені жодної можливості заперечити чи сказати, що зі мною все гаразд.

Я поклала телефон на стіл, дивлячись на майже недоторкану чашку чаю. Сльози більше не текли, але залишали після себе тягучий, важкий осад у грудях. Мені хотілося піти звідси, втекти, але водночас я відчувала, що залишитися було єдиним правильним варіантом. Катюха завжди знала, як підтримати, навіть коли все здавалося розбитим на дрібні уламки.

Не минуло й двадцяти хвилин, як двері кафе відчинилися, і я побачила знайомий силует. Вона стрімко наближалася до мене, а на її обличчі була помітна стурбованість. Катюха сіла навпроти, не кажучи ані слова, але її погляд виказував, що вона вже встигла зчитати мої емоції.

— Інно, розповідай усе. Що сталося? — вона взяла мене за руку, і я відчула це тепло, таке необхідне у цей момент.

— Мені здається, що Денис і моя мама знову разом, — я замовкла, намагаючись знайти правильні слова. — Вони поїхали разом у відрядження. Алла Олегівна мені це сказала.

Катя спочатку мовчала, але я бачила, як її обличчя напружилося. Вона відпустила мою руку і нахилилася ближче, щоб подивитися мені прямо в очі.

— Алла Олегівна? Це ота мимра, яка звільнила тебе? — вона підняла брови. — І ти їй повірила?

— Не знаю... Вона сказала, що Денис завжди робить усе, щоб задовольнити примхи мами. І... — я вдихнула глибше, щоб заспокоїтися. — Все збігається. Вони зараз разом. І я... я не чула від нього жодного слова. Жодного повідомлення.

Катюха трохи відкинулася назад, склавши руки на грудях. Я бачила, як вона збирається з думками, перш ніж відповісти.

— Інно, послухай. Так, можливо, мама твоя справді має на Дениса якийсь вплив, але... він би не зробив тобі боляче спеціально. Не накручуй себе. Гадаю, це просто робоча поїздка.

— Я теж намагаюся так думати, — зізналася я. — Але я не можу ігнорувати свої почуття. Тим паче якщо мова йде про мою маму... вона завжди маніпулювала людьми. І, якщо чесно, я навіть не знаю, чого очікувати від неї. Вона здатна на все заради своєї вигоди.

Катюха спробувала усміхнутися, але не змогла.

— Твоїй мамі важко відмовити, це точно. Вона ще той аб’юзер. Але, послухай, Денис же не маленький хлопчик, правда? А ти з розуму сходиш від ревнощів. Ти ж знаєш, як це буває, коли голова йде обертом від ревнощів.

Я опустила очі на свою чашку. Ревнощі... Вони справді вирували в мені, отруюючи все, що колись здавалося міцним і надійним.

— Може, і так, — тихо відповіла я. — Але що, як це не просто ревнощі? А інтуїція?

Катюха підсунулася ближче і взяла мене за обидві руки.

— Послухай мене, Інно. Якби Денис не був у тобі зацікавлений, він би не був таким турботливим і уважним. Упевнена, що у нього до тебе більше, ніж просто захоплення. І якщо він зараз не на зв'язку, це не означає, що він тебе забув або проміняв на твою маму.

Я важко зітхнула, намагаючись знайти хоч трохи розради у її словах.

— Але він поїхав із нею, Катюха. Моя мама зараз поруч із ним, у тому самому готелі, хтозна що вона там з ним робить. Фліртує чи заграє… А я тут, за кілька сотень кілометрів, намагаюся зрозуміти, що відбувається.

Подруга на мить замовкла, а потім її погляд загорівся якимсь рішучим блиском.

— Знаєш що? Як на мене, це найкращий час для того, щоб ти взяла себе в руки. Повернула собі впевненість. Пам'ятаєш, хто ти? Ти Інна, яка не боїться нічого і ніколи не здається. І якщо Денис справді важливий для тебе, ти повинна зберегти спокій і довіру. Не давай своїм ревнощам зруйнувати те, що ти вже маєш. А з мамою... ну, з нею доведеться розібратися пізніше.

Її слова змусили мене задуматися. Я завжди боялася, що одного дня моя мати знову опиниться в моєму житті й забере в мене все. І тепер цей страх знову був реальним, сильнішим, ніж будь-коли раніше.

— А якщо вона вже добилася свого? — запитала я, не піднімаючи очей. — І вони переспали?

Катя лагідно погладила мене по руці і змусила мене підняти погляд.

— Наразі ти цього не знаєш і це лишень твої припущення. Якщо вона й справді грає якусь гру, то ти зможеш її виграти. Тільки не дозволяй своїм емоціям керувати тобою.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍