astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Ну, припустимо, що це справді так… - замислився граф. – Тоді, що мені робити?

- Схопити злочинців і негайно повернути камінь королеві Тамаріс.

- Так сильно хочеш отримати винагороду від неї? – хитро прищурився Віктор ікт Раук.

- Ні, - похитав головою атлантський царевич і пильно глянув у вічі графу. – Винагорода мене взагалі не цікавить. Я ж більше хвилююся за життя та здоров’я самої королеви. Такі бадуляри, як той, що у неї поцупили, скоріш за все, існують лише на планеті Трімолайя, через що їх можна вважати дуже рідкісними. Взагалі, вони – не зовсім камені.

- Тоді, що ж вони таке? – не зрозумів пояснення Закеріаса Семакі граф.

- Живі істоти, так звана кристалічна форма життя. Ці істоти здатні жити у симбіозі з деякими гуманоїдами, які населяють Трімолайю. Якщо ж такий зв'язок розірвати, то через певний час істота, яка носила на своєму тілі такого симбіота, поступово гине. Коли ж пару розділено, то так званий «живий бадуляр» втративши енергетичне забезпечення назавжди перетворюється у мертву оболонку та втрачає свій незвичайний блиск – тьмяніє.

- Дуже схоже на казку, - підозріло прищурився Віктор ікт Раук і вкотре хижо посміхнувся. – Будь-який досвідчений знавець коштовних прикрас чи ювелір скаже тобі, що бадуляри – це мінерали, звичайні камені без живої субстанції.

- Доволі велика частина бадулярів справді походить з планети Трімолайя. Зазвичай, ті, що опинилися за її межами – лише мертві камені, а ті з них, що і досі знаходяться у її надрах – живі та сповнені енергії, яку черпають з самого її ядра. Королева Тамаріс – обрана і через це іще з народження контактувала з своїм симбіотом і якщо найближчим часом не повернути його їй, то зовсім скоро мешканцям планети доведеться обирати собі нову королеву. Колись мені вже доводилося мати справи з Її Величністю і змушений погодитися з тим, що вона хороша і дуже мудра правителька. Шкода, якщо вона загине. Якщо ж бадуляр на дівчині справді той, який зараз активно шукають піддані королеви, то не можна втрачати шанс врятувати її.

- Гаразд, я матиму це на увазі… Та й зайві п’ять мільярдів міжгалактичних сатів мені не завадять. Здається, саме про таку винагороду повідомляли у новинах. Тож, іще сьогодні я пришлю сюди когось з своїх людей під виглядом туриста і постійно підтримуватиму з ним зв'язок.

- Тоді, я з спокійним серцем можу вирушати, - з полегшенням видихнув Закеріас Семакі.

А в цей самий час Мамуна намагалася примусити Пону допомогти з прибиранням працівникам ресторану, але в неї нічого не виходило.

- Ти хоч п’яна, але не дурна! І не потрібно робити вигляд, що не розумієш мене! – кричала розлючена жінка.

- Я тобі не наймичка, щоб плазувати з брудною ганчіркою по підлозі, - спокійно промовила дівчина, сидячи на столі та задерши ногу на ногу. – Можеш хоч увесь день кричати – я з місця не зрушу. А коли у мене похмілля, то раджу тобі взагалі у мій бік не дивитися.

- Похмілля у неї! Теж мені велике цабе! Якщо негайно не приступиш до роботи, то я власноруч тебе віддухопелю!

- Руки короткі, - огризнулася Пона.

- Не хвилюйся, до твоїх патлів дістануть! – люто репетувала Мамуна іще більше дратуючись через вдаваний спокій зухвалої білявки.

- Мамуна, тягни її знову до царевича, якщо до неї ніяк дійти не може! Тут хто не працює – той не їсть! – обізвався хтось з офіціантів, які продовжували збирати уламки розбитого посуду та гіпсових декорацій, якими була встелена підлога уперемішку з недоїдками. – Він швидко приводить «до тями» таких, як вона.

- Ні, я її просто вб’ю… - прохрипіла жінка, ледь стримуючи себе від того, щоб не дати Поні доброго стусана.

- Тоді – сядеш до в’язниці, - промовила дівчина і уїдливо вишкірилась. А потім запитала: - Тобі самій ще не набридло діставати мене та псувати собі нерви?

- Звідки ж ти взялася на нашу голову?! – знову почала «голосити» Мамуна. – Я і досі не можу збагнути, чому Закеріас відправив Вікторію на сусідній планетоїд?! Коли вона займалася справами готелю усе йшло біль-менш добре… Мало того, у неї також є університетський диплом. Ну, чому б не дати було посаду менеджера їй? Чому він відпустив її?

- Скоріш за все, тому, що вона сильно сумувала за рідними, тому шеф дозволив їй покинути це місце. Та й зараз вона працює разом з старшим братом у одному з гіпермаркетів мережі «Кишенька» на сусідньому планетоїді. Та й дитячого садка, куди б вона могла віддати свого малого, тут немає…  Сама розумієш, постійно розраховувати на аніматорів також не варто. Зрештою, вони – не няньки, а місце у приватному дитячому садку у місті нетутешнім коштуватиме немалих грошей.

- Так, звісно, - пробурчала невдоволено Мамуна. А наступної миті люто гаркнула: - А мені що робити?!

- Стулити свою пельку, а то від твого огидного «скавучання» у мене вже у вухах почало закладати. Тож, краще послухай, що я тобі скажу, - спокійно промовила Пона, не звертаючи уваги на роздратування жінки.

- Гаразд, - важко видихнула та, - Я вже на все згодна, тільки б більше ніколи тебе не бачити у своєму житті.

- Нарешті, тим більше, що наші бажання ідентичні. І єдиний спосіб втілити їх у життя – це спробувати домовитися.

- Про що з тобою можна домовитися?! Ти ж як тільки пляшку побачиш, то вмить забудеш з ким та про що домовлялась.

- Годі, Мамуна! Припини кричати, - озвався іще хтось з працівників ресторану. – Нехай скаже, що хоче, а ми вже потім вирішимо, що робити з цією ситуацією.

- Добре, спробую не повидряпувати їй очі, - з вдавано милою посмішкою на устах промовила жінка.

Наступної миті всі замовкли. Пона злізла з столу і оглядаючи пильним поглядом усіх присутніх, промовила:

- Оскільки, ми усі маємо спільну мету, то нам краще згуртувати зусилля і таки зробити це місце прибутковим. Тоді, ви – матимете більшу зарплатню і спекаєтесь мого «ненав’язливого» товариства, а я – нарешті зможу покинути цю убогу «діру» не «загримівши» до в’язниці. А поки-що, я тут бачу лише цілу купу недоліків, які тягнуть це місце «на дно».