astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- А якщо вона на це не здатна? Судячи з її зовнішнього вигляду, я схильний так думати.

- Захоче похмелитися – буде здатна. А якщо забажає повернутися до нормального життя, то буде боротися з своєю залежністю, - констатував Закеріас Семакі.

- Це навряд чи… - знову краєчком рота хитро посміхнувся граф Раук. – Боюся, що Мамуні доведеться дражнити її пляшкою з алкоголем, щоб вона бодай хоч щось робила. Краще б ти відпустив її туди, звідки вона прилетіла, і забув про її існування. Хоча, я навряд чи забуду коли-небудь її страшну пику… Жінці навіть повинно бути соромно мати такий жахливий вигляд.

- Ну, я – не такий манірний «естет» як ти. До людей я ставлюся набагато простіше… - спокійно промовив Закеріас Семакі, дивлячись підозріло на графа. – До речі, ти чому тут?

- У справі. Хочу попросити тебе дозволити мені і далі орендувати внутрішній ангар. Про оплату не хвилюйся. У будь-який момент я готовий перерахувати потрібну суму, навіть з відсотками.

- Гаразд, але я не радив би тобі продовжувати утримувати безперспективну команду космічних гонщиків. Через їхні систематичні програші та дискваліфікації ти не отримуєш прибутків навіть від реклами. А ще гірше те, що ти власноруч знецінюєш продукцію власного підприємства.

- Так, я це вже зрозумів. Але нині ситуація дещо змінилася…

- Яким чином?

- Мені пощастило взяти до команди доволі перспективного та відомого пілота. З ним «BLACK ARMADA» матиме непогані шанси на перемогу та й моїм «бовдурам» буде на кого рівнятися.

- Ну, тобі видніше, - стенув плечима Закеріас Семакі. – У даній ситуації – я тобі  не порадник, оскільки не слідкую за малими космічними перегонами. Але стосовно продовження оренди приміщення – нічого не маю проти, тільки щоб гроші за неї вчасно приходили на мій банківський рахунок.

- Ти так говориш, ніби знову плануєш летіти кудись.

- Так, Вікторе, - важко видихнув атлантський царевич. – Сам розумієш, що політика, бізнес та гастролі потребують моєї участі. Як-не-як, а усе це потребує уваги, а отже, мій короткий відпочинок таки завершився.

- Ти навіть не залишишся на відкриття нового сезону малих космічних перегонів? Це ж буде зовсім скоро і поряд…

- Вікторе, я ж вже говорив тобі, що не цікавлюсь ними. Вибач, але я звик грати «по крупному», а ці «тарганячі перегони» - розвага для місцевих роззявляк. Я б і тобі не радив не лише брати в них участь, а й взагалі звертати увагу на подібні дійства. Але не буду, оскільки тобі усе це справді до вподоби.

- Ну, як знаєш, - знизав плечима граф, будучи розчарований тим, що атлантський царевич не поділяв його захоплення цим видовищним дійством.

- Нехай твоїм хлопцям щастить на перегонах, а твої ставки – будуть виграшними, - побажав Закеріас Семакі другу. – Хоч таким чином повернеш частину вкладених коштів у рекламу та спонсорський внесок.

- Відверто кажучи, Закеріасе, я сподіваюся на більше. Тож, дякую тобі за ангар і шкода, що малі перегони тебе не цікавлять. Зрештою, це – непогана розвага.

- Вікторе, ти спілкуєшся з своїми братами? – раптом запитав царевич, таким чином намагаючись змінити тему розмови.

- Звісно.

- А з Раїном бачишся?

- Так, - відповів граф і дещо насторожився, почувши ім’я одного з своїх старших братів. – Востаннє ми зустрічалися тиждень тому.

- Він і далі розвиває свої нові технології спільно з спеціалістами з планети Genesis-M?

- Так, - кивнув граф Раук. – Але якщо тебе цікавлять подробиці, то я навряд чи зможу розповісти тобі щось суттєве, оскільки не знаюся на біохімії та генетиці. Раїн та його дружина мало не живуть у лабораторії і мало що мені розповідають.

- Зрозуміло, - кивнув Закеріас Семакі. – Коли знову зустрінешся з ними, то передавай їм мої вітання. І ще, я хочу попросити тебе про послугу.

- Гаразд, що саме тобі потрібно?

- У тієї панянки з побитою пикою, яка тебе ледь з ніг не збила, є одна цікава річ… Я хочу, щоб ти найняв когось з своїх людей, щоб непомітно простежив за нею. Оскільки, я більше не можу затримуватись тут, то не можу зробити це сам… та й місцевий кримінальний контингент задля цього не годиться.

- Ти маєш на увазі щось дуже цінне або заборонене?

- Можливо, тому не хочу втрачати її з виду. Та й мова йде про коштовність, відстежування якої не можна довіряти звичайним місцевим аферистам, які просто не здатні серйозно та відповідально підійти до цієї справи. Вони просто поцуплять коштовність, як тільки вона потрапить до їхніх рук, не розуміючи на скільки вона небезпечна. Якщо це справді те, про що я думаю, то й самій дівчині може загрожувати небезпека.

- Ти можеш, врешті-решт, сказати прямо, що саме ти у неї помітив? – почав дратуватися Віктор ікт Раук.

- Бадуляр, що може бути тим самим, який шукають піддані королеви Тамаріс з планети Трімолайя. Нещодавно, я бачив у телевізійних новинах його зображення.

- І що?

- У дівчини на шиї висів камінь дуже схожий на той бадуляр. Рідкісна і незвичайна коштовність, яку важко не помітити.

- Тобі, мабуть, здалося. Та панянка максимум може бути дрібною злодюжкою та й на справжню контрабандистку зовсім не схожа. З такою пикою не те що бадуляри красти, а й до жодного пристойного місця не пустять. Скоріш за все, то дешева і досить таки непогана копія з крамнички, де продають біжутерію.

- Та ні, Вікторе… - замислився царевич. – Такі бадуляри, як той – дуже рідкісні і незвичайні та й навряд чи хтось зміг би виготовити таку досконалу копію… Та й для чого?

- Ну, іноді звичайна біднота хоче виглядати так як ми – аристократи, - припустив граф.

- Припини! – тепер вже почав дратуватись Закеріас Семакі. – Вона – аристократка. Зазвичай, та сама звичайна біднота не вміє досконало пародіювати представників еліти і тому зовнішній вигляд горе-наслідувачів майже завжди безглуздий та вульгарний, а у даному випадку – все інакше. Коли дівчина розповідала мені про походження своєї прикраси, то майже не обманювала. Коли я ментально сканував її мозок, то остаточно впевнився у цьому. Вона справді знайшла його і вірить у те, що він несправжній. Тож, якщо усе навпаки, то рано чи пізно по нього прийдуть зацікавлені люди і дівчина опиниться у небезпеці.