astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- То це таки помста? – запитала дівчина, продовжуючи люто зиркати з-під чола на Закеріаса Семакі.

- Ні, - стенув плечима той і весело посміхнувся. – Це – лише спроба примусити одну з своїх працівниць нарешті приступити до виконання своїх обов’язків. Тож, чим швидше розпочнеш, тим скоріше зможеш покинути цей планетоїд.

- Ти знущаєшся, Закеріасе? – раптом «обізвалася» Мамуна. – Гнав би ти її звідси під три чорти! Через неї можуть бути лише одні проблеми та неприємності. Ти тільки поглянь на неї! Якщо хтось і захоче зупинитися у готелі чи поїсти у ресторані, то як тільки побачить її п’яну та побиту пику – відразу ж дремене до наших сусідів-конкурентів! Я благаю тебе, найми нормального менеджера, а її – видай поліції на сусідньому планетоїді.

- Вибач, Мамуна, але на це я вже не маю часу. Завтра вирушатиму у справах. Тож, вам обом таки доведеться знайти спільну мову.

- Та вона ж алкоголічка! – з пересердя викрикнула жінка. – Ще бракувало випивку від неї ховати!

- Ну, це, взагалі, не твій клопіт, - знову весело посміхнувся Закеріас Семакі. – Для цього існують охоронці та бармени.

- А якщо вона знову покалічить когось з постояльців?!

- Ну, це не допоможе їй покинути планетоїд. Тож, годі скаржитися, а натомість – приступайте до роботи. Даремно я жодній з вас платити не буду.

- Тоді, може, наллєш мені скляночку коньяку і я відразу ж приступлю до роботи? – промовила Пона, тицяючи пальцем у шафку з прозорими дверцятами, у якій знаходився міні-бар. – Це, так би мовити, для «розгону», щоб мій мозок почав краще працювати…

- Переб’єшся, - ледь стримуючи сміх, промовив Закеріас Семакі. – Для «розгону» можу лише попросити Мамуну, щоб дала тобі доброго копняка під зад. Як-не-як, а у неї важкий удар, тож відразу з похмілля прийдеш до тями.

- О, це – я з радістю та задоволенням, - промовила кухарка і так сильно штурхонула дівчину, що та ледь не налетіла на того, хто щойно зайшов до кабінету.

Це був граф Віктор ікт Раук з планети Румона. Він ледь встиг відійти у бік. Оскільки, Пона була майже одного зросту з ним – дуже висока, то він спочатку сприйняв її за травесті. Цьому також сприяло побите та розпухле обличчя дівчини. Незграбно застібаючи блузу та з почуттям сорому, вона швидко чкурнула геть.

- Вибачте, Ваша Ясновельможносте, - промовила ніяково Мамуна, дивлячись на графа і вийшла з кабінету слідом за Поною.

Через якийсь час десь з кінця коридору пролунало підозріле гуркотіння, а коли стало тихо, граф Раук знизав плечима і з подивом глянув на атлантського царевича:

- Що це було?

- Невеличкий конфлікт між шеф-поваром тутешнього ресторану та новим менеджером, який потребував мого втручання.

- Ну, ту жінку – шеф-повара я вже бачив, а ось менеджер – якийсь дивний, а точніше, жахливий… - кивнув у бік дверей граф.

- З похмілля, Вікторе, з людьми іще й не таке буває. Її стан мені відомий – сам алкоголік зі стажем, тому докоряти їй не буду через це.

- Але навіщо брати на важливу посаду людину з залежністю? Я зовсім тебе не розумію… І хто вона?

- Така собі, Помпонія Мінакіс, одна з трьох доньок моєї колишньої горе-коханки.

- Вирішив пожаліти дівчину? – хитро прищурився граф.

- Можливо так, а можливо і ні… - вголос замислився Закеріас Семакі. – Незважаючи на свою залежність, вона може бути корисною, а я, у свою чергу, зможу повернути борг її родині.

- Який іще борг? З твоїми статками та впливом у космічному домені ти взагалі не повинен про таке думати.

- Вікторе, якої давності не були б борги – їх завжди потрібно повертати. Колись давно я був у дуже скрутному матеріальному становищі… Тоді я був ніким, мене переслідували не лише Альянс, а й добре відома тобі леді Назі. Також іще була ціла купа проблем, для вирішення яких потрібні були великі гроші. Щоб отримати їх, мені ледь не довелося зайнятися проституцією. Саме тоді доля і звела мене з Утопією Мінакіс, у якої, свого часу, я зміг хитрістю видурити цілу купу грошей.

- Лише хитрістю? – краєчком рота посміхнувся граф Раук.

- Не лише… довелося спокусити її і досить довгий час підтримувати стосунки з нею. Звісно, згодом про них довідалися її діти та чоловік. Фактично, я ледь не зруйнував їхню родину і, врешті-решт, ти щойно побачив наслідки тієї моєї «авантюри». Те, що Утопія – дурна та хтива хвойда – вже давно ні для кого не є таємницею, а ось дітей її таки шкода. Зокрема, Ясона та Помпонію. Перший – перетворився на лютого женоненависника, а друга – поступово спивається після розірвання заручин. З її характеристик та наявності диплому з відзнакою, я зробив висновок, що вона - дівчина розумна, як і її старший брат, який нещодавно керував малим сектором у Астрополісі. Тож, я думаю, з нею можна мати справу, як з партнеркою по бізнесу. Між іншим, усе те, що є на цьому планетоїді – збудовано на залишки тих грошей, як я «витягнув» з її матері. Оскільки, фізично я не можу впоратися з усіма своїми володіннями, які розкидані ледь не по всьому космічному домені, то я хотів би мати іще одного надійного помічника чи помічницю хоча б тут. Якщо робота дівчини виправдає усі мої сподівання, то я подарую їй частку місцевого бізнесу, а якщо ж – ні, то поверну гроші готівкою Леоніду Мінакісу.

- Невже «зеленого герцога» сумління замучило? – уїдливо посміхнувся граф.

- Мабуть, - знизав плечима Закеріас Семакі. – Зазвичай, я цуплю гроші у таких «хитрожопих» пройдисвітів, як сам, а старий Мінакіс, справді, ні в чому не винен. Тим більше, що зараз він має серйозні проблеми з здоров’ям, а його син – у довіреному йому секторі.

- Ну, це зрозуміло, - стенув плечима граф Раук. – Але як ти зможеш довіряти їй кошти?

- А чому ти вирішив, що я збираюся довіряти їй бодай один міжгалактичний сат? – запитав царевич, а потім весело засміявся. – Та я їй навіть ключ від бару не довірятиму і, звісно, грошей теж не дам. Нехай сама думає, як налагодити справи у комплексі і домовляється про бюджет з головним бухгалтером.