astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Як і сподівалася дівчина, жінка у білому кітелі чекала на неї у коморі. Вона була не просто у відчаї, а ледь стримувала лють. Гнівно глянувши на Пону, вона промовила крізь зуби:

- Я цього так не залишу… Ходімо зі мною!

- Куди? – запитала дівчина і знизала плечима.

- Зараз побачиш, - просичала жінка і міцно вхопивши Пону за руку, поволокла слідом за собою. Дівчина намагалась вирватися, але безуспішно. Її пручання виявилися марними, хоча кухарка була нижча за неї на дві голови, але при цьому мала неймовірну силу і перла вперед, наче військовий важко озброєний танк.

- Ти мене до відділку поліції тягнеш?!

- Гірше, - буркнула жінка і вкотре з силою смикнула довгоногу білявку.

Зовсім скоро, попри власну волю, Пона опинилася у просторому кабінеті. Постійно пручаючись, вона не звернула уваги на те, як слідом за ними бігла молоденька дівчина-секретарка і щось кричала. Нарешті почувши крики за спиною, кухарка різко обернулася.

- Пані Мамуна, він же просив не турбувати його сьогодні! – прокричала з порогу невисока блакитноока та захекана дівчина у сірій офісній уніформі.

- Стули пельку, Нова! – люто гаркнула жінка і разом з Поною витріщилася на високу спинку крісла. На ньому хтось сидів і дивився у вікно.

Наступної миті крісло розвернулося і всі присутні побачили гарного чоловіка з незвичайними зеленими очима та довгим золотим волоссям, яке розкішними локонами спадало на його широкі плечі. Не зважаючи на темне сучасне вбрання, він був схожий на античного бога.

Коли ж Пона побачила його, то від подиву на якусь мить у неї відняло мову. Спочатку їй навіть здалося, що у неї з п’яну почалися галюцинації, але чоловік виявився реальним та ще й хитро посміхався, дивлячись то на неї, то на розлючену жінку у білому кітелі.

- Що це за галас, Мамуна? – спокійно запитав він кухарку. – У чому проблема?

- У ній! – грізно тицьнула пальцем вільної руки у Пону жінка, оскільки іншою рукою продовжувала міцно стискати її зап’ястя. – Я просила тебе знайти людину, яка могла б опікуватися усім нашим господарством: уміло розпоряджалася коштами та могла б розробити план з покращення роботи та приваблення нових клієнтів. А ти мені кого прислав?!

- Нового менеджера – згідно представлених нею документів про освіту, - спокійно відповів чоловік.

- Менеджера?! Закеріасе, ти що з глузду з’їхав?! Ти тільки поглянь на неї! За цією дівкою в’язниця або божевільня «плачуть» і аж ніяк не наш готельно-ресторанний комплекс! Вигляд у неї, наче у дешевої хвойди! Хоч би ґудзики на блузі застебнула, безсоромна! Вивалила усе своє «добро» на показ! Тьху! – плюнула з огидою Мамуна у бік дівчини.

- Я не розумію, чому ти галасуєш? – знизав плечима чоловік і встав з крісла.

Наступної миті він вже був поряд з Поною, зухвало заліз п’ятірнею у її надто відверте декольте і зачепив пальцями ланцюг з бадуляром, який висів у неї на шиї. Дівчина спробувала відійти у бік, але міцні ланки ланцюга продовжували утримувати її на місці, при цьому боляче врізавшись у шию, а довгі та сильні пальці чоловіка міцно стискали камінь.

- Гарна «дрібничка», - промовив Закеріас Семакі, пильно вдивляючись у мінливі грані бадуляра.

Пона була неприємно вражена такою зухвалістю, тому вільною рукою грубо видерла камінь і заховала його у горловині блузи. Її очі люто горіли. Вона з викликом глянула у незвичайні зелені очі чоловіка і промовила:

- Якщо я п’яна, то це ще не означає того, що можна нишпорити у мене в спідньому.

- Гарна прикраса, - незважаючи на гнів та роздратування дівчини знову зауважив Закеріас Семакі. – Її сяяння важко не помітити навіть крізь одяг… Де ти її взяла?

- А тобі до того яке діло? Вона – не коштовна, а отже – моя! Знайшла. Як то кажуть: «Що упало, те пропало…». Та й тобі вона навіщо здалася? Мало з моєї матері грошей «витягнув»?

- Достатньо, - уїдливо вишкірився чоловік і всівся у своє зручне крісло. – Тільки, це справа – моя і твоєї матері. І, тебе вона аж ніяк не обходить.

- Та через тебе ледь не зруйнувалася уся наша родина, а мій батько калікою став!

- Мені шкода, але це – не моя провина.

- Яка ж я була дурна, коли зраділа, що мене так швидко та легко взяли на роботу, - від розпачу дівчина взялася обома руками за голову. – Я б мала усе перевірити перед тим, як прилетіти на цей бісовий планетоїд… Ти ж і є – власник туристичної бази…

- І планетоїда також, - спокійно додав чоловік.

- Ти знав хто я така і вирішив познущатися?! – люто гаркнула Пона, продовжуючи з ненавистю дивитися у вічі атлантському царевичу.

- Аж ніяк, - знизав плечима чоловік, продовжуючи бути спокійним. – Мені лише потрібен прудкий та розумний менеджер, який здатен впорядкувати справи на цій туристичній базі. На жаль, без такого, це місце і далі приноситиме мені лише збитки. Тож, я і досі не втрачаю надії на те, що ти зможеш змінити цю ситуацію на краще.

- Зможу змінити? – якось недобре покосилася дівчина на Закеріаса Семакі. – А чому ти вирішив, що тепер я буду працювати тут? Єдине, чого я хочу, то це – забратися звідсіля якнайшвидше!

- Гаразд, «крихітко», - царевич виразно окинув поглядом високу дівчину з голови до ніг. – Нехай так і буде, але спершу ти відшкодуєш мені збитки, яких встигла тут наробити, оплату твого перельоту сюди, проживання і те, через що Мамуна силоміць привела тебе сюди. Потім, ти зробиш усе, щоб готелі та база стали прибутковими і лише потім – можеш йти на усі чотири сторони. Втікати звідси – не раджу. Спробуєш – зловлю і запроторю до в’язниці на сусідньому планетоїді. Тож, у будь-якому випадку, поки не відпрацюєш збитки – звідси нікуди не подінешся. Тільки, не знаю, якої саме шкоди ти наробила у кухні, але раджу розпочати саме звідти.

- Я – не робот, щоб прибирати битий посуд та розкидані недоїдки, - гордо задерла голову білявка.

- Ну, дорога моя Помпонія, на відміну від людей, роботам не потрібна їжа. Тож, поки не владнаєш усі справи на кухні – навіть скибки хліба не отримаєш.