astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Частина 4. Похмілля.

Частина 4. Похмілля.

Пона прокинулася від того, що її жахливо нудило. Коли ж вона розплющила очі і не побачила світла, то з жахом подумала: «Я що, мертва?!»

Потім вона втягнула носом повітря і відчула, що лежить на твердій поверхні.

- Ні, здається, жива… - відповіла на своє ж запитання дівчина, відчуваючи, як жахливо затекли її кінцівки. Вона розуміла, що непогано було б спробувати підвестися, але клята нудота не давала їй цього зробити. Голосно застогнавши та поворушивши ногами, дівчина знову нерозбірливо пробурмотіла сама до себе: - Це бісове ліжко таке тверде… та ще й нескінченне якесь… І чому світло не вмикається? Я ж прокинулася… Агов!

Не почувши відповіді, Пона знову з жахом подумки запитала саму себе: «Що це за місце? Невже я у відділку жандармерії? Здається, що ні… Надто вже тут тихо і спокійно. На готельний номер теж не схоже… Надто вже тверде тут ліжко і без постільної білизни… навіть ковдри немає… Тоді, де я?! О, боже, Посейдон Всесильний, невже мене викрали і зачинили?»

Через такі думки вона відчула, як по спині «забігали мурашки». Згадавши, що боїться замкнених та неосвітлених приміщень, Пона щосили закричала. Не минуло і хвилини, як почулися чиїсь дрібні кроки, а ще за якусь мить двері темної кімнатки відчинилися і їй в очі вдарило яскраве світло.

Скрутившись на підлозі ледь не у три погибелі та затуляючи долонею очі від яскравого та нестерпно сліпучого світла, дівчина грубо вилаялася. Сильний біль у правому оці почав їй неабияк дошкуляти, коли вона спробувала глянути на того, хто тепер був біля неї.

- Ну, нарешті, прокинулася, бісова хвойда… - пробурчав жіночий голос з нотками докору та презирства. – Ану вставай! Розляглася тут…

- Де я? – простогнала Пона, намагаючись сісти, як виявилося, на підлозі. Її очі поступово звикали до світла, яке тепер здавалося вже не таким яскравим. Силою волі змусивши себе підвести голову та оглянутися, вона промовила: - Схоже на якусь комору…

- Агов, дівчино, ти чула мене чи ні?! – грізно гаркнула жінка і тим самим привернула увагу Пони до себе.

- Хто Ви? – з подивом витріщаючись на невисоку темноволосу та смуглошкіру жінку років тридцяти п’яти, яка була одягнена у білий кухарський кітель, просторі штани та фартух і темно-карі очі якої горіли люттю. З виразу її обличчя Пона зрозуміла, що потрапила до чергової халепи. Біль у правому оці також свідчив про те.

- Твоє «покарання» на кілька діб! – пролунала грізна відповідь.

- Дивно… - почесала потилицю дівчина. – А чому Ви не звернулися у поліцію?

- Та тому що вона не відшкодує мені усього того неподобства, яке ти тут накоїла!

- А що я накоїла? – з жахом витріщаючись на жінку, запитала Пона саму себе, розуміючи, що знову нічого не пам’ятає.

- Нализалася як остання скотина, почала чіплятися до відвідувачів, перетовкла увесь посуд не лише у залі, а й в барі та у кухні, а під кінець – побилася з місцевими п’яницями, яких нечиста занесла до ресторану минулого вечора!

- То зараз ранок? – запитала Пона, зовсім незважаючи на гнів та роздратування жінки. Вона намагалася пригадати хоч щось з того, що відбувалося вчора, але у пам’яті знову був цілковитий провал.

- А ти як думала?! Алкоголічка чортова! – продовжувала обурюватися жінка. – Звідки ти тут узялася? І хто ти така? Хоч ім’я своє ти пам’ятаєш?!

- Я – Помпонія, з аристократичного клану Мінакіс, прибула з Землі… - пробурмотіла дівчина, почуваючись при цьому повною дурепою. – На туристичну базу «Луна-202»…

- А я – сама королева Тамаріс! – гаркнула люто жінка у кухарському кітелі, більше не бажаючи слухати нерозбірливе бурмотіння довгоногої білявки з темними синцями під очима. – Вставай і мерщій до роботи! Прибирати будеш увесь той безлад, який ти тут залишила.

- Прибирати? – підозріло витріщилася на кухарку Пона і почала ритися у кишенях свого жакета. – Здається, я прибула сюди і отримала посаду менеджера, а прибирання – це робота для роботів та неосвіченого робочого персоналу.

- Ах, менеджерка! – від люті очі жінки у кітелі почали сіпатися, але вона нахилилася до дівчини, від якої огидно тхнуло блювотинням та алкоголем.

- Ось, - дівчина тицьнула їй під ніс невелику жорстку картку, яку витягнула з кишені. Це була перепустка з зазначеними на ній іменем та посадою. – Це дав мені реєстратор у офісі туристичної бази.

- О, боже… невже наш власник зовсім здурів, беручи на роботу чорт знає кого… - простогнала жінка, упізнаючи перепустку-посвідчення. – Ну за що нам така кара?!

- Нам? – ніяково та дещо здивовано витріщилася Пона на кухарку.

- Слухай… як там тебе… Помпонія, - прочитала ім’я дівчини жінка, - тобі зовсім «клепку відбило»? Ти хоч розумієш, де знаходишся?

- Ні, - похитала головою довгонога білявка і засунула своє посвідчення назад до кишені. – Що це за місце?

- Один з ресторанів готельного комплексу, яким тебе призначили керувати… - простогнала жінка.

- Не очікувано… - пробурмотіла Пона і відчула, що її зараз знудить.

Кухарка помітила це і, вказуючи жестом на двері, доволі стримано промовила:

- Прямо по коридору і наліво.

Дівчина вмить зірвалася з місця і незграбно перебираючи ногами, побігла у вказаному напрямку. Туалет виявився зовсім поряд і вона була цьому неабияк рада. Нудило її так жахливо, що їй на мить здалося, що разом з залишками їжі з неї вийде шлунок, кишечник та навіть мозок. Коли ж цей жахливий процес нарешті завершився і вона змогла розігнутися, то у скроні відразу ж вдарив сильний біль.

- Чорт! – вилаялася Пона і обхопила голову руками. Коли ж вона підійшла до дзеркала і зазирнула у нього, то побачила, що на неї витріщається вже знайома потвора, але цього разу вона мала іще гірший вигляд. Тепер і під іншим оком «красувався» темний синець. – Знову…

Нарешті, остаточно збагнувши, що вона не на Землі і тікати їй з цього місця нікуди, Пона вирішила повернутися у комору з розгніваною жінкою. Йдучи коридором, вона почала пригадувати, як прибула у космічний порт і на таксі-глайдері дісталася до готельного комплексу. Через відсутність власника та директора, вона лише змогла отримати від робота-реєстратора посвідчення та ключ від свого тимчасового помешкання. На радощах вона ще у готельному номері «прикінчила» усі свої запаси алкоголю, а вже що було опісля –  не змогла пригадати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍