astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Не зважаючи на свій досить молодий вік, Ян Вербінські вже встиг стати справжнім митцем і неабиякою особистістю у світі моди і, єдине, що йому заважало творити та розвиватися далі – було «темне» минуле, з яким він ніяк не міг розпрощатися. Кримінальне угруповання, яке очолював, такий собі, Леонардо Лінарес, на прізвисько «Ліно», наче чорна діра засмоктувало його у себе все глибше і глибше і, здавалося, що вороття до нормального життя вже не буде ніколи.

Свого часу, Ліно допоміг йому, витягнувши з глибокої провінційної «діри», дав грошей для здійснення мрії, але натомість – вимагав вірної служби. Хлопець вже змирився з цим, та коли волею долі у його «темні» справи втрутилася стороння дівчина, стало все геть погано. Через неї він міг позбутися голови.

Такі тривожні думки вмить змусили Яна «протверезіти». Він добре розумів, що ні його талант, ні Всесвітня відомість та визнання не допоможуть йому уникнути розправи, якщо він у найближчий час не поверне бадуляр. Коли ж «хміль» від слави остаточно розвіявся, то хлопець, наче ошпарений, швидко попрямував до космічного порту. У Астрополісі на нього чекав «Вомбат» і можливо вже знайшов дівчину.

Виручку від продажу партії контрабандних коштовних каменів він вже встиг перерахувати на один з таємних банківських рахунків боса. Але зітхнув з полегшенням лише тоді, коли отримав підтвердження від іншого банку, що свідчило про те, що його частка вже опинилася на одному з його власних рахунків. Та розслаблятися ще було зарано. Тож, наступної миті, він активував свій контур зв’язку і послав умовний сигнал «Вомбату».

За кілька секунд той доволі агресивно відповів:

- Я вже думав, що ти зовсім забув про бадуляр, Вербінські! Скільки можна вештатися серед тих клятих снобів і лизати їм дупи?!

- Ти знайшов її? – не зважаючи на гнів свого кримінального товариша, запитав Ян.

- Іще ні, але здогадуюся де вона може бути, - буркнув той у відповідь.

- То де, чорт забирай?! Луна-202 – це тобі не Земля з мільярдним населенням врешті-решт! Що ти робив увесь цей час?!

- Стули пельку, Ян! Ти мав би бути вдячний мені за те, що я не здав тебе Ліно і погодився допомогти вирішити твою ж проблему. Тож, припини верещати і негайно тягни свою дупу сюди.

- Гаразд, - трохи заспокоївшись, промовив Ян. – Що тобі вдалося дізнатись стосовно Помпонії Мінакіс?

- Майже нічого, але я маю підозру, що вона полетіла на Луну-202 не у якості туристки чи відпочивальниці, а на роботу. З горем навпіл мені пощастило найняти хакера-гастролера. Він легко зламав місцеву базу даних і таким чином я зміг з’ясувати, що вона не була зареєстрована у жодному з готелів, які є на цьому планетоїді, хоча час її прибуття у місцевий космічний порт було зафіксовано.

- А інформація про її відліт була?

- У тому то і справа, що ні. А це свідчить про те, що вона і досі знаходиться тут. Тож, тепер лише залишається проникнути у базу даних, якою користуються місцеві підприємці. Можливо, хтось з них узяв її на роботу і здав приватне житло у оренду. Якщо пощастить, то зовсім скоро ми отримаємо її адресу.

- Це добре… - знову з полегшенням видихнув Ян Вербінські. – Тепер мені час взятися до справи. Тож, я скоро буду, а ти – поки можеш утішитися своєю часткою на рахунку. Цього разу ми дуже непогано заробили.

- Ні, дорогий мій друже, Вербінські, я утішуся лише тоді, коли ти повернеш камінь, - роздратовано пробурчав «Вомбат» і перервав зв'язок.

- Бісова хвойда… - прогарчав Ян, згадуючи про «витівку» Пони. – Якщо у тебе не виявиться каменя, то я власноруч скручу тобі шию. Я не дозволю тобі поставити хрест ні на моєму житті, ні на кар’єрі… Ну чому усе це сталося саме тоді, коли мої творчі справи пішли угору?! Ні, за будь-яку ціну потрібно повернути той бісовий бадуляр Ліно, а далі нехай робить із ним усе, що захоче, а я – забуду цей жахливий «епізод» свого життя, як страшний сон…

Глянувши на велетенський голографічний екран, який повільно пропливав у хмарах поряд з летючими палацами місцевих аристократів, Ян Вербінські вкотре важко зітхнув. На ньому красувалося його власне зображення у компанії найвідоміших моделей Всесвіту. Всі вони були одягнені у розкішний одяг з його останньої колекції.

«Ні, я не можу просто так усе це втратити…» - подумки промовив сам до себе молодий дизайнер, якого знову охопили сум та відчай.