astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Розуміючи, що справи з пошуком вільного житла на Луні-202 – кепські, чолов’яга вже вкотре грубо вилаявся і почав переглядати будь-які пропозиції. Поглинутий пошуками потрібної інформації, він навіть не збагнув, коли встиг опинитися у залі місцевого космічного порту та разом з іншими пасажирами пройти митний контроль. Він відірвав свою увагу від генерованого власним імплантатом голографічного екрану лише тоді, коли отримував свій нечисленний багаж.

Йти «Вомбатові» було нікуди, тому він всівся у крісло в залі очікування і знову продовжив пошуки житла. Лише через годину пошукова база запропонувала йому куток у продуктовій коморі одного з місцевих продовольчих магазинів та крихітну кімнатку у борделі, яку вирішила здати в оренду на час своєї відсутності її власниця.

Розуміючи, що будь-якої кращої пропозиції йому не варто очікувати і щоб не втратити те, що було вже запропоновано, «Вомбат» відповів повії. Як-не-як, а куток у борделі здався йому більш затишним ніж складське приміщення з протягами та метушнею цілої купи працівників і роботів-вантажників на додачу.

Звісно, місце у борделі теж не було надто комфортним, але товстозадого австралійця тішило те, що пихатому та манірному Яну Вербінські скоро також доведеться тіснитися поряд із ним та терпіти незручності, які таки змусять його трохи вгамувати свою пиху та «спуститися з неба на землю» і бодай хоч на якийсь час знову відчути себе звичайним смертним.

Коли ж знову робот-диспетчер оголосив про чергове прибуття кількох космічних човників, «Вомбат» збагнув, що зовсім скоро на планетоїді стане іще більше населення, тож він таки вирішив поквапитися. Серед новоприбулих він встиг помітити не лише звичайних туристів-лижників, а й дрібних злодюжок-гастролерів, які планували добре «поживитися» під час перегонів. І, врешті-решт, їм усім також потрібно було десь зупинитися.

Вловивши перший ліпший таксі-глайдер, «Вомбат» відразу ж вирушив згідно вказаної адреси. Після десяти хвилин польоту, він зрозумів, що бордель знаходився аж на околиці невеликого містечка, прямо на горі штучної скелі, звідкіля відкривався вид ледь не на усі ближні і навіть далекі туристичні бази.

Розрахувавшись з роботом-пілотом, «Вомбат» вийшов назовні. З трьохповерхового будинку, який був тим самим борделем, йому назустріч вибігла пишно тіла рудоволоса жінка. На ходу застібаючи своє яскраво червоне пальто з леопардовим коміром та махаючи рукою пілоту таксі-глайдера, вона глянула на австралійця і запитала:

- Пол-Джейсон Маккаферті?

- Так, це – я, - кивнув чолов’яга, при цьому з захопленням розглядаючи спокусливі форми молодиці. Ледь не добру хвилину він хижо витріщався на неї, а потім запитав: - А ти – Роз?

- Так, я – Роз. Давай гроші за кімнату, - промовила жінка залізаючи у глайдер, який щойно звільнив «Вомбат». – Швидше, я поспішаю.

Знизавши плечима і вкотре задоволено вишкірившись, «Вомбат» засунув руку до кишені куртки. Діставши з неї кілька трикутних пластин з різнокольоровими кристалами, які вказували на їхній номінал, він відразу ж віддав їх жінці.

Грубо вихопивши міжгалактичні сати з рук чоловіка, вона швидко перерахувала їх, а потім промовила:

- Все вірно. Ти можеш залишатися тут цілий місяць, а якщо не повернуся до того часу, то навіть і довше, тільки залишиш додаткову платню Поллі. Також, моїх речей – не зачіпати і не смітити, а ліжко, душ і холодильник – у повному твоєму розпорядженні.

- А ти, так, нічогенька… - вкотре хижо вишкірився «Вомбат», продовжуючи «поїдати» очима рудоволосу пишно тілу красуню. – Може якось «поспілкуємося» ближче?

- Можливо, милий, але не зараз, - ніжним голоском «проспівала» повія і тицьнула «Вомбатові» ключ від орендованої ним кімнати. – Бувай.

- До зустрічі, - промовив чолов’яга, беручи ключ.

Потім дверцята глайдера зачинилися і він швидко рвонув у бік космічного порту, а дещо спантеличений «Вомбат» залишився на місці. Вперше за півроку він відчув сексуальне збудження. Вхопившись п’ятірнею за промежину та мрійливо заплющивши очі, він подумки промовив сам до себе: «Ось це так «ляля»… шкода, що вона так швидко полетіла звідси, я б її не раз добряче «натягнув»… Та знаючи про неквапливість цього клятого «павича» - Вербінські, я таки встигну дочекатися її повернення. Цікаво, коли він надумає припертися сюди? Мабуть, до цього часу, я вже сам встигну відшукати ту білобрису хвойду з Парадізо… Завтра ж орендую глайдер у цій бісовій дірі і відразу розпочну пошуки. Сподіваюся, що тут у прокаті знайдеться більш-менш пристойний транспорт… а то, судячи з того, як швидко і часто прибувають сюди повитріщатися на перегони роззявляки, хоч би якась розвалюха залишилася… Ах, дарма я не зайшов до офісу прокатної контори ще будучи у космічному порту…»

Побоювання «Вомбата» не були марними. Коли ж наступного дня він спробував орендувати глайдер, у всіх прокатних агентствах йому відмовили. Навіть найняти таксі-глайдер не вийшло, тому що через стрімке збільшення мешканців на Луні-202, вже будь-якого транспорту катастрофічно не вистачало.

Від досади йому хотілося вити, тому що у даному випадку нічого не залишалося, як переміщатися від однієї туристичної бази до іншої з допомогою пасажирського флайта, який здійснював зупинки ледь не біля кожного стовпа.

Але і це ще не було найгіршим. Чоловіка жахало те, що готелі однієї бази могли бути розкидані по дуже великій території і щоб переміщатися від однієї споруди до іншої з допомогою підземних тунелів та ліфтів, потрібно було мати спеціальну перепустку, яку можна було отримати лише будучи відпочивальником або постояльцем одного з готелів.

Коли ж «надцята» відчайдушна спроба забронювати номер хоч у якомусь з них чи придбати фіктивну перепустку у місцевих аферисток-перекупок, виявилася невдалою, то «Вомбат» таки завив з пересердя так голосно, що аж луна пішла:

- Щоб ти здох, Вербінськи!

А в цей самий час молодий дизайнер завершував усі свої справи на планеті Double Sky. Оскільки, модний показ вже відбувся і він зміг передати замовлення клієнтам, настав час для вирішення інших проблем. Хоч його тішили слава та гроші, які він щойно отримав та якесь неприємне гірке відчуття не залишало його. Від створених ним шедеврів, які нещодавно сяяли на подіумі, зовсім скоро залишаться лише спогади, оскільки їх «випатрають» до останнього коштовного каменя, а залишки – опиняться на смітнику.