astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Та раптом думки «Вомбата» перервав металічний голос робота-диспетчера, який сповіщав про початок посадки пасажирів у космічний човник, який вже стикувався з технічною платформою і очікував на пасажирів, яких за кілька хвилин мав доставити на борт рейсового зорельота, що прямував до Астрополіса. Саме він і був потрібен контрабандисту.

- Чорт! – знову вилаявся «Вомбат», розуміючи, що йому треба поквапитися, щоб не пропустити свій рейс. – Ну, чому вихід до цього бісового «корита» завжди має бути якнайдалі?!

Наступної миті, разом з іншими роззявляками, він помчався до широкого прозорого коридору, вхід до якого ледь виднівся у самому кінці велетенської споруди. Після кількох хвилин швидкого бігу, він з валізою у руках та ще двоє худющих хлопців заскочили до космічного човника останніми. Коли двері герметично зачинилися за їхніми спинами, товстозадий коротун, жадібно хапаючи ротом повітря та міцно притискаючи руку до боку, у якому нестерпно кололо, таки здав багаж і пройшов до каюти.

Всідаючись у крісло, він відчув неабияке задоволення і подумки промовив сам до себе: «Давно я так не бігав… Клятий «павич» Ян, трясця його матері… Це востаннє я віддав у твоє розпорядження трасер. Наступного разу сам будеш «крос» на час бігати разом із своїм бісовим ганчір’ям. Тільки на очі мені з’явися «інтелігент» клятий з задрипаного генделика!»

З такими думками у голові «Вомбат» незчувся, як опинився на борту рейсового зорельота. Він навіть не звернув уваги на те, коли космічний човник здійснив стикування і тепер йшов слідом за пасажирами. Отямився чолов’яга лише тоді, коли борт провідник вказав йому на його місце у загальній каюті та побажав комфортного перельоту.

Глянувши на обдерту обшивку крісла, він скептично подивився на робота-андроїда у синій уніформі і вкотре вилаявшись, нарешті всівся. Оглянувши пасажирів, які вмощувалися поряд, він з роздратуванням витиснув з себе лише одне слово:

- Скотовоз.

У відповідь відразу ж почув від огрядної пані у червоному капелюшку: - Ноги прибери, бурмило клятий! Теж мені, великий пан знайшовся! Якщо ж не подобається літати у дешевому транспорті, то чого приперся на його борт? Треба було летіти космічним лайнером бізнес-класу!

- Стули пельку, жирна корова! – люто гаркнув «Вомбат». – А то зараз сама опинишся у відкритому космосі.

- На себе поглянь! Хам! – почала кричати жінка, та коли відчула на собі вбивчий погляд чоловіка, відразу ж замовкла і сіла у крісло. Вигляд у нього був, як у справжнього маніяка-вбивці.

Зовсім скоро відбувся старт і рейсовий зореліт нарешті рушив у бік Астрополіса. Цього разу політ тривав нормально і у загальній каюті було доволі тихо та спокійно. Огрядна жінка, яка сиділа поряд з «Вомбатом», була німа наче риба. Скоріш за все тому, що боялася його, як і всі інші пасажири, що сиділи поряд.

Оскільки зовнішність цупкого австралійця важко було назвати привабливою, то мало кому з власної волі хотілося спілкуватися з ним. У даному випадку – це допомагало йому спокійно подорожувати, але під час знайомства з жінками – шкодило. Тому, він, іще не прибувши на Луну-202, вже не міг дочекатися Яна, тому що бажав якнайшвидше завершити справу.

Знаючи про бажання Яна Вербінськи «сяяти» на публіці та плазувати перед елітою суспільства з ціллю іще більше стати знаменитим, «Вомбат» не міг згадувати про нього без роздратування. Надмірна увага публіки могла зашкодити їхньому бізнесу, через що Ліно почав би хвилюватися, особливо тоді, коли черговий раз доглянута пика молодого дизайнера з’являлася у новинах та розважальних TV-шоу.

«Клятий блазень! Сподіваюся, він не «сидітиме» цілий місяць на Double Sky…» - подумки, сам до себе промовив чолов’яга, при цьому відчуваючи неприємне свербіння у своїй товстій дупі.

На протязі усього перельоту він то дрімав, то раз-по-раз подумки прокручував план повернення бадуляра. Щоб переглянути останні телевізійні новини, йому довелося синхронізувати свій контур зв’язку з місцевою інформаційною базою. Тоді на невеликому голографічному моніторі, який імплантат у руці генерував у просторі, прямо перед його обличчям, з’являлися різні зображення.

Чим ближче рейсовий зореліт наближався до зв’язки планетоїдів, у якій знаходився Луна-202, тим частіше у новинах розповідали про малі космічні перегони та рекламували продаж квитків з резервуванням номерів у найкращих готелях, вікна житлових модулів та майданчиків яких мали вид безпосередньо на малий космічний гоночний трек.

Також, різні букмекерські контори вже активно приймали ставки, а на різних місцевих TV-каналах розповідали про зіркових пілотів та їхніх спонсорів. Обличчя деяких пілотів та логотипи на їхній уніформі і космічних болідах здалися «Вомбатові» знайомими, хоча він не був фанатом космічних дербі.

Та зовсім скоро увесь цей галас у медіа просторі почав дратувати його, тому він перервав зв'язок з місцевою інформаційною базою. Голографічний екран вмить зник, а потім робот бортпровідник повідомив, що зореліт скоро здійснюватиме чергову зупинку. Потім він попросив пасажирів приготуватися до стикування та пересадки у космічний човник, який вже вилетів з космічного порту планетоїда Луна-202.

Почувши це, «Вомбат» зітхнув з полегшенням, але розумів, що розслаблятися було іще дуже зарано. Потрібно було якнайшвидше знайти собі тимчасове помешкання, якого завжди під час перегонів було катма. Навіть за найгірші нічліжки з клопами та тарганами на додачу їхні власники «дерли» шалені гроші, а місцеві жителі не надто охоче погоджувалися прихистити у себе на ніч чужинця не те що з іншої галактики, а й з сусіднього планетоїда. Але у його випадку, потрібна була оренда житла на довший термін.

Така перспектива зовсім не радувала «Вомбата», тому як тільки він опинився у космічному човнику, то знову зв’язався з місцевою інформаційною базою із метою пошуку хоч якогось вільного житла. Як він і очікував, усі більш-менш пристойні та дорогі апартаменти було зарезервовано заздалегідь, як і готелі, що належали гірськолижним туристичним базам. Навіть у нічліжках вже тіснилися більш ніж по двадцять осіб у одній крихітній кімнатці.