astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

            - Пі Джею, а що поганого у тому, що я прагну жити краще ніж ті звичайні нікчеми?

- Нічого, - знизав плечима «Вомбат» і голосно відригнув, від чого Яна Вербінські ледь не знудило. – Живи собі на здоров’я, тільки не забувай, з якої «діри» сам виліз… а то, не дай бог лихої голини, доведеться коли-небудь до неї повернутися. Також, я ніяк не можу збагнути, що доброго у тому, щоб увесь час корчити з себе велике цабе? Навіщо їсти несмачну їжу купою непотрібних ложок та незрозумілих виделок і катувати себе гарними манерами? Аристократами, дорогий мій, народжуються, а ти як був Йосипом Сопельняком, так ним і залишишся. Можеш скільки завгодно змінювати собі ім’я, обирати звучні псевдоніми та чепуритися, наче повія перед зустріччю з багатим клієнтом,

_____________________________________________________________________________

Bon apetit!* - Смачного! (фр.)

mauvais ton** - поганий смак(фр.)

все одно від минулого нікуди не подінешся – воно постійно переслідуватиме тебе. Тож, я вважаю, що не варто випендрюватися, а бути самим собою. Ось, як я, наприклад.

- Товстим неробою, від якого тхне як із смітника? – з відразою скривив губи Ян Вербінські. – Ось, це вже – ні! Я хочу стати відомим та багатим і на завжди забути своє минуле, як страшний сон.

- Якщо не повернеш камінь, то зможеш стати лише мертвим, а якщо ж іще раз назвеш мене товстим неробою – дістанеш межи очі. Так, я виріс на фермі у Австралії і довгий час далі старого Брісбена ніде не був і не мав жодного уявлення про «твої» гарні манери, тож, іноді, думай, що говориш.

- Ось тільки не треба мені погрожувати!

- Я тебе попередив, - буркнув «Вомбат». – Тож, стули пельку і дай спокійно поїсти, а потім замов дві порції смаженої картоплі та здоровенний стейк з справжнього м’яса!

- Ось тому ти і конаєш від закрепу! – гаркнув розлючений Ян. У нього зовсім зник апетит і зіпсувався настрій. З клятим товстозадим австралійцем просто неможливо було розмовляти, оскільки його погляд на життя був кардинально іншим. Єдиним, що їх об’єднувало – був небезпечний бізнес.

Наступний тиждень для Яна Вербінські виявився дуже напруженим. Ледь не одночасно довелося готувати «нашпиговані» контрабандними коштовними каменями речі до модного показу та передачі клієнтам, вирішувати цілу купу організаційних питань, стежити за новинами і нарешті відлетіти з Землі до галактики Лінсер Глу, системи Полум’я Талгорії, на планету Double Sky.

Шлях туди був не надто близьким, тому він домовився з «Вомбатом», що той летітиме до Астрополіса звичайним рейсовим зорельотом і чекатиме його на планетоїді Луна-202. Після свого повернення на Землю, дизайнер планував дати своїй команді завдання по оздобленню контрабандним камінням виробів з нової своєї колекції.

Також, він встиг зв’язатися з постачальниками, які вже готові були відправити йому нову партію смарагдів та діамантів, які мав отримати «Вомбат» іще до відльоту з Землі. Тож, він став очікувати «кур’єра» та стежити за новинами. Вони виявилися доволі тривожними як для нього так і для Ліно.

Бадуляр з корони королеви Тамаріс і досі дуже активно шукали, тому зовсім скоро, Ліно сам прийняв рішення іще глибше «залягти на дно» і на певний час відкласти його продаж клієнту. Такий перебіг подій йому дуже не подобався, але у даній ситуації іншого вибору він не мав. Про те, що камінь-реліквія випадково потрапив до рук незнайомки, «Вомбат» не насмілися розповісти босові і був дуже радий тому, що той сам вирішив зачекати.

Поки-що, як і прогнозував його товариш по контрабандному бізнесу – Ян Вербінські, все складалося не так вже й трагічно, але дівчину потрібно було розшукати негайно, інакше камінь міг ненароком потрапити до когось іще. Через гроші він вже не так сильно переймався, тим більше, що Ян обіцяв зустрітися з ним на Луні-202 і передати йому його частку від реалізації дрібних коштовних каменів.

Нарешті, завершивши усі справи на Землі та вивчивши усю доступну інформацію, яка стосувалася родини Мінакіс, він подався до космічного порту у Парадізо. Оскільки, приватним малим трасером спільного користування одноосібно та тимчасово вирішив заволодіти Ян, то «Вомбату» довелося купити квиток на рейсовий зореліт, який прямував до галактики Альтагса.

Звичайний переліт до Астрополіса тривав не довше ніж дві стандартні земні доби, але він вже встиг відвикнути від незручностей, які виникали під час подорожей у спільних каютах економ класу. Оскільки квитки на VIP-місця у каютах бізнес класу дуже швидко розпродувалися або бронювалися товстосумами заздалегідь, то «Вомбату» довелося задовольнятися тим, що залишилося.

Грубо вилаявшись, чолов’яга вийшов з кабіни швидкісного ліфта прямо посеред розкішної зали очікування, крізь широкі панорамні ілюмінатори якої добре виднівся біло-блакитний бік Землі. Він надто яскраво контрастував з чорнотою космосу, тому «Вомбат» заплющив очі і розвернувся спиною до довгого ряду ілюмінаторів. І саме цієї миті у нього з’явилося недобре передчуття.

Звісно, план з повернення бадуляра, який запропонував йому Ян Вербінські був майже бездоганний, але зображення зухвалої пики Помпонії Мінакіс, яке видала йому місцева інформаційна база, ніяк не йшло з його голови. Щось у ньому було таке, чого «Вомбат» не міг помітити у інших «породистих» блондинок. Більшість з них мешкали у Парадізо та мерехтіли у нього перед очима останнім часом і дивилися на нього, наче на шматок лайна.

І тоді він з жахом подумки промовив сам до себе: «Чує моє серце, що через цю кляту білобрису хвойду ми матимемо іще більші проблеми… Не дарма її мати накинулася на Яна, як розлючена кішка на бідну мишу. Справжнє божевільне стерво з невідомо чим у голові. А, як відомо: «яблучко від яблуньки – далеко не падає…». Тож, я і гадки не маю чого можна очікувати від її бісової доці… Та ще й летіти до того Астрополіса ледь не дві доби та тіснитися у загальній каюті, де ні зригнути, ні перднути спокійно не дадуть. Ну навіщо мені усе це?! Якби не Янова тупість, то я вже б давно передав камінь Ліно, а сам зараз засмагав би з товстозадими та цицькатими повіями на одному з курортів у себе в Австралії чи десь у непримітній «дірі» Астрополіса або іще де інде, подалі від бісових снобів та зайвих очей…»