Йоганн Вольфганг Ґете - Фауст. Трагедія

на яблуні;

Два яблучка висять-блищать,

І я поліз, щоб їх зірвать.

К р а с у н я

Та яблучок кортить-бо вам,

Усім Адамовим синам,

І радо я в своїм саду

Тих яблучок для вас найду.

М е ф і с т о ф е л ь

(танцюючи з бабою)

Колись приснилося мені

Старе дупло в осичині;

Хоч те дупло й гниле було,

Воно мене немов тягло.

Я г а

Я б'ю низенько вам чолом,

Лицарю з кінським копитом!

Держіть готового сучка,

Коли дупло вас не ляка.

П р о к т о ф а н т а з м і с т[102]

Прокляте кодло! Як же ви посміли!

Чи ж вам не ясно з виступів моїх,

Що в привидів немає справжніх ніг?

Ви й танцювать, як люди, ще схотіли!

К р а с у н я

(танцюючи)

Чого ж то він сюди приліз?

М е ф і с т о ф е л ь

Та він буває всюди й скрізь!

Як хто танцює, то він цінить.

І жоден крок йому б не існував,

Коли б його він не обґрунтував.

А як вперед ідеш, тоді його аж пінить.

Коли б іще на місці ви топтались,

Як він в млині своїм старім[103],

Та й славили його при тім, —

Тоді б ви, може, схвалення діждались.

П р о к т о ф а н т а з м і с т

То ви ще тут? Ну й звички у чортів!

Почезніть геть! Та я вже ж просвітив!

Не зна ладу пекельнеє поріддя.

І мудрі ми — а в Тегелі привиддя[104].

З химерами б'ючись, я вже пихтів-пихтів,

Вони ж живуть; ну й звички у чортів!

К р а с у н я

Та годі вже нам дозоляти!

П р о к т о ф а н т а з м і с т

Скажу вам прямо, не стерплю:

Я деспотизму духу не люблю,

Бо мій же дух не має влади.

(Танець іде далі).

Мені сьогодні вперто не щастить,

Але ж мандрівку треба описати;

Чортів з поетами надіюсь подолати,

Коли б ще тільки довший час прожить.

М е ф і с т о ф е л ь

Він піде ще в калюжу сполоснуться —

Так він лікується з усіх недуг;

Коли ж йому п'явки у зад ввіп'ються,

То вийдуть з нього духи, вийде й дух.

(До Фауста, що кинув танцювати).

А де ж твоя дівчина-врода,

Що до танку співала всмак?

Ф а у с т

Коли вона співала так,

Червона мишка плигнула їй з рота.

М е ф і с т о ф е л ь

Ото і все? Це ще біда мала;

Аби не сіра миша та була.

Чи ж дивляться на те, коли гулять охота?

Ф а у с т

А ще я бачив…

М е ф і с т о ф е л ь

               Що?

Ф а у с т

                    Ти в даль вдивися пильно:

Он дівчина, прекрасна і бліда;

Мов скована — така її хода,

Ледь сунеться — повільно йде, повільно…

Мені здається, впізнаю

В ній Ґретхен милую мою.

М е ф і с т о ф е л ь

Нехай собі! Немає в тім добра.

То ж привид неживий, оманлива мара.

Біда, кого вона спіткає,

Бо зір її у жилах кров стенає,

Людину враз у камінь обертає;

Ще про Медузу казка не стара[105].

Ф а у с т

Так, мов оскліли очі мертвякові,

Їх не закрила любляча рука.

Це Ґретхен грудь, у любощах п'янка,

Це Ґретхен тіло, в пестощах медове…

М е ф і с т о ф е л ь

Ти — дурень-легковір! Та це ж одна мана!

Здається кожному коханкою вона.

Ф а у с т

Що за розкóші! Що за муки!

Мене до неї порива…

Та чом цю гарну шию обвива

Червоний шнур подобою гадюки,

А вшир — як спинка ножова?

М е ф і с т о ф е л ь

Та бачу, бачу всі ті штуки.

А часом під пахвою й голова,

Що втяв Персей їй міцнорукий.

Та що за мрією гоньба!

Ходім до того он горба.

Там шумно й людно, — чистий Пратер[106],

І, як не спить твій поводатар, —

Ми під театром стоїмо.

Що тут таке?

S e r v i b i l i s[107]

                 Знов зараз почнемо.

Семірку в нас усі тут полюбляють[108],

Остання це з семи денних вистав.

Аматор п'єсу написав,

Аматори і виставляють.

Пробачте, я вже мушу йти;

Аматор я — завісу відслонити!

М е ф і с т о ф е л ь

Не вдивовижу вас на Блоксберзі зустріти,

Вам кращого притулку не знайти.

СОН ВАЛЬПУРЖИНОЇ НОЧІ, АБО ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ ОБЕРОНА Й ТІТАНІЇ[109]

Інтермедія.

Д и р е к т о р   т е а т р у

Нині буде вам спочин,

Мідінгівці жваві[110]:

Гора й долина — то наш кін,

Готовий до вистави.

Г е р о л ь д

Півстоліття ждать данó

Весілля золотого.

А сварка скінчиться — воно

Ще золотіш від того!