Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Я роздратовано голосно грюкнула дверима, пройшла повз Ді та, сівши на ліжко, впустила голову на руки.

 Якими ж складними були ці дні. Мені дуже не вистачало двотижневого відпочинку на пляжі з книжкою в руках. Я зітхнула, почувши, як Ді підходить та сідає поруч.

- Лейя, я нічого не розумію, поясни мені, будь ласка, що відбувається. - Тихо сказала вона розгубленим голосом.

 Я подивилася на неї. Її обличчя змінилося. Тепер переді мною була не зла уїдлива фурія, а моя ніжна й вразлива налякана подруга. Переді мною то вона могла зняти маску сильної жінки.

- Ти не уявляєш на скільки це довга розмова сказала я.

- Тоді може замовимо піцу? - Посміхаючись підбадьорливо промовила Ді. - Будь ласка, мені потрібно знати.

- Добре, зітхнула я. Тільки замовиш ти, я свій смартфон... Ну, взагалі немає в мене більше його.

- Так ось чому я ніяк не могла тобі додзвонитися! - Вигукнула та. - Але де і як? - Почала ставити вона швидко питання за питанням.

- Стоп! - Зупинила її я. Спочатку піца - потім усе інше! - Я погладила її по плечу та встала з ліжка.

 Потрібно було терміново переодягнутися у щось більш комфортне.

 За годину я вже сиділа на ліжку з Ді в чорних штанях та білій сорочці. Ми майже доїли піцу, запиваючи її соком, і я закінчувала свою розповідь про ці довгі декілька днів із мого життя.

 Діана слухала не перебиваючи. Іноді з її рук випадала піца, іноді вона просто забувала жувати і її очі ставали величезні як блюдця.

- Ну ось, тепер ти знаєш всю правду. - видихнула я й змочила горло соком.

 Я нарешті відчула полегшення. Насправді я була рада, що Діана не почала говорити про те, що я божевільна. Не втекла в істериці, а сміливо вислухала всю мою розповідь. Мені стало легше, що ще одна моя рідна душа знала цей секрет і я могла нічого не приховуючи ділитися з нею своїми переживаннями. Але тепер мене здолав інший страх. Чи захоче вона працювати тут зі мною? Не знаю чи захотіла б я на її місці. Адже в мене були зовсім інші плани на це життя, поки не сталося те, що сталося.

- Так і знала, що цей рудий пихатий хмир - якийсь мутний! - Вимовила Діана, доїдаючи шматок піци.

 Я мало не подавилася соком.

- Еееее ... - Протягнула я. - Так, є таке. Але з іншого боку, якби не він, то не відомо як би минув сьогоднішній день. - Розвела я руками, намагаючись хоч трохи виправдати Адріана, хоча не знала навіщо.

- Так то воно так, але не зрозуміло для чого йому все це. - Гордовито задерла ніс дівчина. - А цього кажана ніяк не можна провчити? - Пошепки запитала вона присуваючись до мене ближче.

 Я весело засміялася, а потім побачила як Ді насупилася і закрила рот рукою.

- Вибач, якби я б знала, я б із тобою обов'язково поділилася цією інформацією. - Роблячи серйозний вигляд сказала я.

- Ясно, що ж гаразд так і бути, поки що нехай літає собі, гад. - Фиркнула вона.

- Як ти взагалі повірила в усе, що я сказала?

 Мене дуже мучило це питання, бо якби про це б мені хтось розповів, навряд чи б я повірила. Навіть найкраща подруга. Можливо я б навіть повела її поспілкуватись з нашим сусідом психіатром - містером Бертні.

 Та я й не повірила спочатку. Згадала я розмову з дідусем. Мда.

- Ну знаєш, я бачила цю жінку в люті - те ще страшне видовище, й вуха ельфа. Ну і коли невидиме щось літало навколо мене й смикало за волосся - тут гріх не повірити, що щось містичне таки в цьому всьому присутнє, а твоя розповідь відмінно виправдала і підтвердила все це.

- Ну так, дійсно. - Пробурмотіла я.

 Цікаво, а якби не кажан. Повірила б мені Діана? Адже вуха ельфа можна накласти й загримувати... А злі жінки, це так собі містика.

 Я почала думати, а чи та причина, яку мені назвав кажан, була реальною? Чи він хотів допомогти мені? Напевно я просто шукаю всім виправдання. Іноді біле це просто біле, а чорне просто чорне. Чи ні? Подумаю про це потім. А ще краще обговорити це з летючим, бо тем назбиралося обговорити з ним - сила-силенна.

 Я задумливо глянула на Ді, та окинула поглядом кімнату.

- Так тут жила твоя мама? Це так, так прекрасно. - На її обличчі зацвіла тепла усмішка.

 Я також подивилася на кімнату і посміхнулася.

- Так, так і є. Я обов'язково розгляну тут усе детальніше, коли на це з'явиться більше часу й коли я хоч трохи відпочину.

- Це правильно. - Кивнула дівчина головою. - А що там щодо цього як його там... Даніеля? Я встигла роздивитися його, такий гарний чоловік. - Її щоки порозовішали від збентеження.

 Я насупилася, коли це вона там встигла роздивитися його?

- Та нічого. Чудовий патрульний, будемо співпрацювати. - Відповіла я сухо розводячи руки в сторони.

 Не хотілося мені зараз про нього говорити з Ді. Тим паче попереду була дуже важлива тема, яку потрібно було терміново обговорити.

- Ді, у мене до тебе є дуже серйозна розмова.

 Я побачила як дівчина напружується й підіймає брову.

- А до цього розмова в нас була зовсім не серйозною?

- Серйозною, просто тепер це стосуватиметься тебе.

 Діана зробила ковток соку зі скляної пляшки й скривилася, наче випила зараз чогось міцнішого.

- Ну, давай. - Зітхнула вона, ніби набравшись сміливості. - Вивалюй! Що там такого серйозного чого я ще не знаю?

- Я б хотіла запропонувати тобі роботу. - Швидко випалила я.

 Діана розширивши очі здивовано дивилася на мене й мовчала.

- Розумієш, готель великий і я все одно хотіла б найняти сюди декількох людей, а оскільки ти вже все знаєш про портали, і я тобі довіряю, то я була б дуже рада, бачачи тебе поруч зі мною, тут.

- Жартуєш? - Ахнула Ді.

 Я затримала подих. Ну, звісно. Звісно вона не погодиться мати з цим усім справу. Я відчайдушно глянула в її очі.

- Клас! Я "за" двома руками й ногами! - Посміхнулася подруга смішно піднімаючи вгору руки й ноги.

- Серйозно? - Я здивовано завмерла та не могла зрозуміти жартує вона зараз чи ні.

- Ну, звісно! - Посміхнулася Ді. - Мені хочеться тобі допомогти оживити справу твоєї мами. І до того ж усе таке містичне вабило мене з дитинства. Знаєш скільки різних книжок у мене є про фентезі? Дуууже багато! Ох, а які в цих книжках любовні лінії ммм....! До речі, Даніель дуже схожий на головного персонажа з таких книжок. - Вона дивно хихикнула.