Галина Курдюмова - Наречена для Демона., Галина Курдюмова

 - Мирте, кажуть, саме в такому тумані і зникають люди. Я стільки історій читала, і по телику показували не раз, і в інеті. Там відкриваються проходи в паралельні світи. Підеш - назад не повернешся.

 - Знаєш, Ксюхо, я зараз готовий куди завгодно, аби з Мертвих Земель вибратися. Ми тут, як у в'язниці.

 - Якщо ми у в’язниці, то випустять нас навряд чи.

 - Спробуємо.

 - Добре, тільки руку дай. Головне, не загубити в цьому мороці один одного.

Я найбільше боялася залишитися одна в чужому незрозумілому світі, тому вчепилася в рукав демона, мов кліщ. Ми спускалися в низину і немов заходили в річку, туман вже до пояса, до підборіддя, ось ми вже й повністю в молочної суспензії... І, реально, я навіть Мирта не бачу, тільки відчуваю його руку. Час від часу намагаюсь розмовляти, але слова тонуть у тумані, і це дуже неприємно, краще мовчати. І ми йдемо невідомо куди, і навіть не бачимо, що нас оточує. Мені здається, що це чаклунський лабіринт, і я не знаю, як із нього вибратися.

 - Мирте, а, Мирте... - Я смикаю за рукав, перевіряючи, чи на місці мій супутник.

Раптом рука охоплює мене за талію, гладить по сідницям, а друга вже пестить груди. Але я ясно відчуваю, що це не руки Мирта! Це чужі руки! Я скрикую і вириваюсь.

Чуже глузливе «Ха-ха-ха...» тоне в тумані. Незнайомець зникає, і я розумію, що втратила Високосного. А я ж весь час тримала його за рукав! Як вдалося комусь підмінити мого демона?!  І хто цей незнайомець?!

Я залишилася одна в молочній річці, я загубила Мирта, я втратила напрямок, я втратила надію... Хоч би себе не втратити. Я - єдине, що у мене залишилося. І я буду триматися за себе, адже я найсильніша, найсміливіша, най...

Так ніяка я не «най»! Я вже в паніці! Я не знаю, що робити і куди йти! Мені здається, що я вже блукаю в невидимому лабіринті вічність. А ще одна вічність - попереду!

Я зупиняюся. Здається, я починаю втрачати і себе...