Олександра Малінкова - Будинок не для щастя, Олександра Малінкова

ГЛАВА 29

         Арт.

      Ох, Аліно! Бавлюся! Складаю все що відбулося, неначе пазл по крихтам… Отже! Невдалі стосунки з самозакоханим бовдуром, який зрадив з її  ж подругою. Що він саме такий не складно було зрозуміти, досить лише трішки поспостерігати за його поведінкою. Після цього вона втекла до іншого міста. Далі! Збрехала сестрі, що в неї є хлопець, не вигадавши ліпшого варіанту ніж моя скромна персона. І ось Аліна вимушена повернутися до рідного міста, бо не може пропустити іменини мами.  

      Звичайно!* (Іронізує подумки) Попросити мене про допомогу, ще те випробування! Це ж треба у всьому зізнатися, а що найскладніше - вислухати мене самій! Краще пережити плітки… 

      Що не так з цією дівчиною? Доки їй буде так складно підпускати до себе інших людей!? Де, нарешті вже, вимикається цей режим “їжака”? 

 

       Дівчата заходилися готувати пригощення для ювілею їх мами. Допомагаю, спостерігаючи за обома.

        Зараз Аля виглядає зовсім по іншому. Посміхається, реагуючи на смішні репліки сестри. Хоч ще скоса поглядає на мене. 

       Розслаблена, без своїх колючок вона відкрилася для мене зовсім по іншому. Любо дивитися! А ще хочеться доторкнутися, повторити поцілунок. Та наступного разу хочу цілувати її наодинці, щоб бути впевненим, що це не заради публіки, а виключно бажання Аліни. 

- А ходімо увечері в клуб! - Вигукнула Ніка. 

       На скільки вона молодше Аліни на 2 роки чи всі 4?

- Не знаю навіть! - На обличчі Алі читається сумнів, але очі заблищали, видно що хочеться.

- Арте! Допоможи вмовити! - Спробувала залучитися підтримкою Нікуся.

- Повір! Якщо навіть спробую, буде зворотна реакція! - Посміхаюся й підходжу ближче, кладу руку Аліні на шию, відчуваючи під долонею, як її шкіра одразу вкривається сиротами. Напружина, неначе натягнута струна. 

- Ходімо! Проведемо класно вечір! - Знову почала Вероніка.

      Аліна тихенько схлипнула, можливо чекала, що я почну відмовляти. Та я лишив право вибору дівчатам. Мабуть тому, що давно виріс з віку відвідування нічних клубів чи інших такого типу заходів.

- Добре! Ходімо! - Вона нарешті здалася під натиском сестри.

      Дівчата вирядилися, одягнувши короткі сукеньки, які ледве щось там прикривали. Уф. Цей вечір буде ще тим випробуванням. Треба не стекти  слиною самому, спостерігаючи пікантні вигини Аліни, та відганяти від цієї парочки інших “спостерігачів”. Знаю я контингент таких закладів!

       Клуб виявився неподалік від їх помешкання з красномовною назвою “Spider”. Ну що Вам сказати? У разі коли зовсім немає з чим порівнювати, ну напевно має сподобатися! Окремо збудована двоповерхова будівля. На другому поверсі Vip зала, про це дізнався від Ніки. На першому барна стійка, столики та диванчики обтягнуті синім оксамитом, танцпол та ліворуч на не великому підйомі - рура* (шест - російською). Доповнення - неонові вогні у суцільному мороці та велетенський павук над стійкою в барі з імітацією павутини.

      В середину закладу пускають майже всіх, ну може якісь винятки існують, але я принаймні не помітив.

       Ніка потягнула нас ліворуч і ми зайняли один із столиків, звідки було видно увесь зал.

- Дівчатка! - Вигукнула одна з відвідувачок майже одразу щойно їх помітила і кинулася обійматися. - Аліно, коли ти приїхала?

- Сьогодні! - Відповіла вона, намагаючись перекричати гучну музику.

- А цей красень чий? - Запитала їх знайома, перевела допитливий погляд  на мене, огледівши з ніг до голови.

- Кігтики геть, Полю! Це Алін хлопець! - Одразу вступилася Ніка.

- Шкода! - Облизала губи  Поліна. - Вітаю! - Трішки скривилася.

       Щирість аж зашкалює. Не дивно, що Аліна з легкістю лишила всіх цих удаваних подружок і переїхала до іншого міста. 

Аліна.

        Дівчата потягнули мене на танцпол, лишивши сумочки сторожувати Артові. Як же ж давно я не танцювала під музику! Чи не так вже й давно? В пам'яті виринали кадри, як танцювала стриптиз для Арта. Боже! Яка дурість була заявитися до його домівки! 

        “Тож Алінко, ти контролюєш сьогодні кількість випитого.”, - порадила сама собі.

        Хоча скакати в “суху” ще те випробування. Витримала три треки й потягнула Вероніку до нашого столика.

- І то вірно! - Погодилася Ніка. - Цих дівок контролювати треба, а то так і накинуться на нашого Арта, щойно відвернемося.

- Нічого не буде, якщо чоловік сам цього не захоче! 

      Чи я не права? 

      Коли ми повернулися за наш столик Арт вже встиг попіклуватися про напої та легкі закуски.

      З задоволенням і навіть певною жадібністю, бо страшенно мучила спрага, відпила зі свого келиха смачну Піна коладу. Градус настрою почав підійматися. 

- Легше, дівчино! - Арт нахилився до мого вуха. - Нагадати тобі чим закінчився останній твій набіг на винний магазин? Я б на твоєму місці не робив ставку виключно на мою благочесність, бо теж не залізний! 

       Вимовивши останні слова, він повів мене за руку танцювати бо саме заграв повільний трек.

- Що таке? - Запитав мене, уважно спостерігаючи за моєю реакцією.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍