Драч Марія - Некоханий, Драч Марія

— Не знаю, — я обережно сіла.

— Ти боїшся його?

— Так, інколи. Але справа навіть не в цьому.

— А в чому?

— Не можу я ось так із ним вчинити. Ти мені подобаєшся, дуже подобаєшся. Часто снишся мені. Я постійно думаю про тебе, але не можу, — я знизила плечима.

— Розумію, — в його голосі просковзнуло відлуння розчарування.

Мені теж було трохи не по собі через все це.

— Не хочу, щоб у тебе виникли проблеми, — я притулилась до Сашка. — Вибач.

— Гаразд, — важко зітхнувши, відповів він і провів долонею по моєму волоссю. — Поїхали.

Мовчання між нами під час поїздки напружувало мене. Я відчувала себе винною, коли дивилась на засмученого Сашка.

Чому він не хотів зрозуміти, що інколи виникають такі обставини, проти яких ти просто безсилий? Я була спроможна ризикувати, але цей ризик не поглинений егоїзмом. Так вже я вихована. Потреби родини для мене важливіші за власні інтереси.

Раніше мені здавалось, що це просто слова, але тепер я зрозуміла — у підсвідомості багаторічні повчання батьків здобули неабияку силу.

— Зупини, будь ласка, тут, — тихо попросила я, коли помітила знайомий поворот, який вів до особняка.

Сашко слухняно заглушив двигун, але погляд на мене не здійняв. Моє серце розривалось на частини, і я не знала, що мені із цим робити.

— Пробач, — я нахилилась і міцно поцілувала Сашка, відчувши, як у грудях все болюче затремтіло. — Пробач, — прошепотіла і швидко вийшла з автівки.

Очі обпекли непрохані сльози. Витерши їх долонею, я почула, що машина тихо від’їхала, а потім звук двигуна швидко розсіявся у повітрі.

Небо налилось ліловими фарбами, натякаючи на скорий прихід вечора. Намагаючись заспокоїтися, я розуміла, що попереду на мене очікувала ще одна не менш важка розмова.

Коли я майже дісталась до особняка, одразу ж помітила незвично багато машин. Страх стягнув грудну клітку. Я ніби тільки зараз чітко почала розуміти, що насправді скоїла.

Біля воріт мене зустрів Олексій. Похмурий і злий. Він не привітався зі мною і це була цілком логічна реакція — йому неодмінно через мене дісталось від Германа. Олексій мовчки провів мене у будинок. У вітальні вже зібрались мої батьки, Аліна з Григорієм і покоївки метушливо ходили туди-сюди. Хазяїна будинку я не помітила.

— Аріно! Дівчинка моя! — мама, побачивши мене, одразу підвелась з канапи і кинулась обіймати.

— Матуюсь, — розгублено промовила я.

— Що ти робиш, дитинко? — у розпачі спитав тато, коли підійшов до нас.

Я хотіла все пояснити, сказати, що вчинила нерозумно, але хто ж не робить помилок у житті? Хотіла перепросити у Аліни за те, що так підставила її і взагалі погано вчинила.

Просто… Просто я піддалась сильному імпульсу, чарівності Сашка і сліпої, напевно, трохи дитячої закоханості в нього. Але тут, ніби грозова хмара, у вітальню спустився Герман.

Цей його диявольськи-пронизливий погляд я бачила вперше, якщо він був би здатен вбивати, я була б вже мертвою. Чоловік виглядав блідим і роздратованим. Рукава білої сорочки недбало зібрані на ліктях, в руці дзвенів мобільний.

— Відбій, — сухо звернувся Герман до співбесідника, продовжуючи рухатись у мій бік.

У мене всередині все стиснулось у тугий клубок, я відпустила маму і відійшла трохи назад. Чоловік швидко подолав відстань між нами, замахнувся і дав мені сильного болючого ляпаса. Звук виявився таким дзвінким, ніби і не по шкірі вдарили. Голова сама повернула убік, а обпалююча біла хвиля застелила очі, на мить позбавивши мене зору.

— Погань, — прошипів Герман.

— Припини! — батько затулив мене собою. — Ти не маєш жодного права бити мою доньку, навіть якщо вона і завинила!

— Маю! Ще і як маю! — голос Германа нагадав грім, як пролунав у мене над головою. — Вона дуже довго випробувала моє терпіння! Бачить Бог, я намагався догодити їй! Але, схоже, ляпас Аріні не завадить! Погано, Олексію, ти виховав свою доньку! І якщо ти не навчив їй, що неможна ось так безрозсудно псувати своє життя через примху, я це зроблю замість тебе!

— Ні! — різко відповів батько. — Ти не чіпатимеш мою доньку за жодних обставин! Сам бачив, кого береж у дружини. Хотів і молоду, і покірну, але так не буває! Ти ж дорослий чоловік, голова на плечах повинна бути! Мудрість, врешті-решт, хоч якась має бути присутня!

— Вона — моя дружина і я з нею поводитимуся так, як вважатиму за потрібне!

— Тоді ми скасовуємо угоду!

Здається, почалась бійка. Матір закричала, а я ніяк не могла оговтатися. Щока почала болюче пульсувати. Потроху туман перед очима сам нарешті розсіявся.

— Припиніть, — спокійно втрутився Гриня і почав розтягувати по різні боки мого батька і Германа.

Це було жахливо, але найжахливіше те, що це моя провина. Я була винна в тому, що зараз відбувалось.

— Олексію, ну що ж це таке?! — матір схопила батька за руку і відвела в інший бік кімнати.

— Ти в порядку? — спитав Гриня у Германа, поклавши долоню на плече.

— Нормально, — мій чоловік грубо відштовхнув друга від себе і знову подивився на мене спопеляючим поглядом. — Чого тобі не вистачає? Скажи мені, чого тобі не вистачає?! Ти цього хочеш, так?! Хочеш, щоб я тебе зненавидів і погодився на розлучення?! Гадаєш, що ти потрібна тому вилупку?! Гадаєш, що він тебе кохає?! — Герман підійшов до мене і схопив за плечі.

— Облиш її! — кинув батько.

— Ти спала з ним?! Адже так?! Тоді нащо повернулась?! Нащо мені всю душу викручуєш?! — Герман кричав не своїм голосом. Його чорні очі палали люттю, в них блищали злі сльози.

Я настільки сильно була налякана, що не могла вимовити ані слова. Стало погано. Знову почало нудити, а підлога під ногами похитнулась, ніби я опинилась на каруселі. Довелось схопитися за руку Германа, щоб не впасти. Гриня щось почав швидко казати, але я його практично не чула. Неприємний шум здійнявся у вухах.

— Щось зле мені, — прошепотіла я, розуміючи, що ось-ось втрачу свідомість. Дихати раптом стало нічим, ніби хтось міцно схопив мене за шию і здавив її.