Драч Марія - Некоханий, Драч Марія

Мої руки трохи тремтіли, а в роті виник неприємний гіркуватий присмак. Мені було так лячно, ніби я знаходилась в одній клітці з кровожерливим хижаком. Серце важко калатало в грудях. Гарячі долоні спітніли і стали неприємно липкими. Я знервовано ходила з одного кута спальні до іншого і ніяк не змогла знайти собі місце, ніби неприкаяна.

Різко зупинившись біля великого овального дзеркала з позолоченою рамою, я зустрілась поглядом із власним відображенням. Блідим, наляканим і одиноким. Зелені очі лихоманливо блищали, а обкусані вуста починали тремтіти кожного разу, коли я намагалась не розплакатися. Подумки я втішала себе, намагаючись повірити в те, що нічого страшного не сталося. Поки що не сталось. Врешті-решт, ніхто вбивати мене збирається, адже так?

Щоб чимось зайняти руки, я почала витягати зі своєї складної зачіски шпильки, прикрашені справжніми перлинами. Недбало кинувши їх на туалетний столик, я тряхнула головою і волосся одразу м’якими хвилями розсипалось по плечах. Від шпильок страшенно боліла голова. Ще б пак! Увесь день я ходила з ними, демонструючи гостям свою вишукану зачіску. Тобто, матір водила мене туди-сюди, щоб всі милувались мною, ніби екзотичною тваринкою.

Я розуміла, що цей шлюб був неминучим. Про нього давно вже домовились. Моє весілля рятувало нашу родину від банкрутства і подальшого жалюгідного існування. Банальна історія, яка у наших колах траплялась доволі часто. Фіктивний шлюб або шлюб заради злиття двох компаній, або шлюб для продовження двох заможних родин. Цілком собі звичне явище. Люди, які володіють мільярдами, автоматично були позбавлені свободи, переважно її немає і у дітей, чиї батьки розпоряджаються такими грошима.

Мене з дитинства вчили, що родина — найвища цінність і заради неї я повинна бути готовою пожертвувати всім, що маю, якщо раптом виникне така потреба. Будь-які особисті пристрасті і переживання завжди повинні відходити на другий план і не заважати раціонально мислити. Таке правило, якщо не хочеш позбутися всього. Жорстоко, але так заведено.

Я була заручена у віці тринадцяти років і на той момент моєму майбутньому чоловіку вже виповнилось тридцять. Тоді моя родина була ведучою з шести поважних родин нашого міста. Контракт було успішно укладено. В ньому зазначалось, коли мені виповниться двадцять, я зобов’язана стати дружиною Германа Зацепіна — впливового, успішного і казково багатого підприємця.

Все це могло задатися якимсь середньовіччям, але подібній традиції ми підкорялись вже багато-багато років. Так одружились мої батьки, такою була участь батьків моєї двоюрідної сестрі та інших родичів і знайомих.

Особисто мені все це геть не подобалось і викликало лише гостре внутрішнє відторгнення. Я навіть сподівалась, що Герман, дізнавшись про важке фінансове становище моєї родини, відмовиться від шлюбу і знайде собі більш вигідну партію. Але цього, на жаль, не сталось. Наша репутація була бездоганною, і багато хто хотів би бачити мене своєю дружиною. Тому ухилитись ніяк не вдалось би. А ось моя двоюрідна сестра Аліна, навпаки, була щаслива, що вийшла заміж за чоловіка, якого майже не знала. Їх весілля відбулось на два тижні раніше і, схоже, Аліна анітрохи не хвилювалась з цього приводу. Вона настільки була віддана своїй родині, що шлюб задля збагачення спільного капіталу і продовження роду сприймала за честь. Я дотримувалась протилежних поглядів, але кому ці погляди взагалі були потрібні?

Раптом важкі двері відчинились і на порозі спальні виник він… Високий, статний, з великими чорними очима, які одразу знайшли мене і вп’ялись вивчаючим поглядом. Я інстинктивно втиснула голову в плечі і відійшла на крок назад. Його вуста вигнулись у ледь помітній посмішці, ніби моя реакція здалась йому вкрай кумедною.

Озирнувшись на всі боки, Герман зачинив двері і неквапливою ходою попрямував до великого двоспального ліжка з оксамитовим зеленим балдахіном. Сівши, Герман знову подивився на мене, ніби оцінюючи. Я не ворушилась. Не могла. Фізично не виходило. Страх, ніби паралізував кожен мій нерв.

— Підійди-но сюди, — Герман поплескав долонею по своєму коліну. Я залишилась стояти на місці. — Підійди, не бійся мене, — він повільно зняв з себе краватку-метелика, кинув її на тумбочку, що стояла біля ліжка і розстібнув декілька ґудзиків на своїй білосніжній сорочці. — Підійди, — він звертався до мене так, ніби я була цуценям, яке геть не розуміло людської мови.

Іншого виходу у мене все одно не було, тому я невпевненою ходою підійшла ближче і зупинилась за декілька кроків від свого тепер вже законного чоловіка. Досі не вірилось, що він — мій чоловік, а я — його дружина.

— Чому ти вся тремтиш? — Герман узяв мене за руку, притягнув до себе і всадив на своє коліно.

Я навмисно уникала нашого зорового контакту, надаючи перевагу дивитися собі під ноги. Щоки раптом стали страшенно гарячими чи-то через збентеження, чи-то через страх. Ніколи раніше я не була настільки близькою з чоловіком.

— Аріно, — він якось дивно промовив моє ім’я і обережно торкнувся пальцями моїх локонів.

Через нескінчене напруження м’язи в усьому тілі почали сильно боліти.

— Невже ти мене боїшся? — Герман залишив у спокої моє волосся і провів теплою долонею вздовж моєї руки.

— Так, боюсь, — тихо відповіла я, насилу проковтнувши клубок у горлі.

— Не бійся мене, дівчинко, я тебе не ображу, — чоловік акуратно поцілував мене в плече і пересадив на ліжко. — Це не в моїх інтересах. І я зовсім по-іншому вихований, — він підвівся з ліжка, узяв пляшку з водою, що стояла на тумбочці і наповнив склянку. — Тримай, — Герман простягнув її мені. — Сьогодні я тебе не торкнуся, бо ти дуже налякана, але більше поблажок не чекай. Краще позбудься надуманих страхів і скоріш звикни до свого нового життя.

Герман забрав свого метелика і вийшов зі спальні. Я ковтнула трохи води, щоб змочити горло. На серці одразу стало спокійніше, коли мене залишили саму.

Осушивши склянку, я повернула її на місце і почала лихоманливо розстібувати ґудзики на своїй підвінечній сукні. Вони були розташовані на спині, та ще і такі дрібні, що довелось витратити купу часу, щоб нарешті позбутися вбрання. Мені було огидно все, що так чи інше стосувалось мого весілля. Навіть нещасні шпильки-перлини викликали в мене почуття ненависті і нудоти.