Олена Гуйда - Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда

 - Та так... - тепер уже довелося гостю тримати обличчя з останніх сил.  - Пощастило нам.  Залишається сподіватися, що лорд скоро повернеться, - і тут же знову піднісся духом.  - Але зате ми можемо ближче познайомитися з нашою леді.  Зізнатися, ми всі були здивовані, що лорд вирішив взяти нову дружину.  Він так любив Сирену...

- Я не думала, що комусь вдасться затьмарити його Болотну відьму, - миттєво вклинилася сестриця, поспішаючи теж встромити ікла в жертву.

Мені чомусь згадався той єдиний раз, що мені пощастило побувати на полюванні.  Коли зграя загнала вовка і той опинився чомусь над самим обривом, кожна шавка норовила вгризтися у здобич, але тільки гавкати, боячись підступитися, чекаючи, коли жертва ослабне.  Ось тільки, як і тоді, жертва сама була хижаком.

 - О!  Моя мати колись говорила мені: «Намагаючись затьмарити кого-то, ми ризикуємо так і не засяяти по-справжньому».  І повірте, це правило допомагає мені не озираючись на інших бути щасливою, - як нерозумній дитині, пояснила я лірі.

Її щоки обдало жаром, в очах спалахнуло щось нехороше, але брат заспокоїв її одним дотиком до руки.

 - Тобі не завадить пройтися, освіжитися, - дбайливо порадив він.

 - Мабуть, - процідила вона, піднявшись на ноги.

 - Тіра вас проведе, - кивнула я служниці.

 - Не варто.  Я прекрасно знаю замок, - спалахнула знову руда.

 - Навіть не сумніваюся.  Але роботи, прибирання... не хотілося б, щоб випадково ви спіткнулися в темряві.  Я не прощу собі, якщо ви пошкодите собі що-небудь життєво важливе.  Тіра, будь добра, дорога.

Просяявши від того, що леді її помітила, а ще й запам'ятала її ім'я, служниця вмить кинулася проводжати невдоволено зашіпівшу Вьерну.  До Тири потрібно придивитися уважніше.  Вона звичайно боїться мене, як вогню, часом й слова не витрясеш, але старанності і завзяття у неї на десятьох вистачить.  І щось було в ній ще.  Якась чистота, наївність, юність.  Що-що, а в людях я завжди вміла розбиратися.  Шарлі це називала нашим відьомським чуттям.  Я не сперечалася.

Потрібно приставити до служниці Розі.  Трохи натаскати і з неї вийде відмінна особиста служниця.  Головне вірна.  Фальші в ній ні на грам.

Друга служниця, Астра, проводила заздрісним поглядом більш щасливу подругу, але продовжила підпирати стіну, так і не отримавши інших вказівок.

Лір Кречет кинув на неї незадоволений погляд.

 - Леді боїться залишатися зі мною наодинці?  - якось інтимно низьким голосом поцікавився лір.

 - Чому ж?  Ви анітрохи не лякаєте мене, лір Кречет, - відповіла я так само.

Його впевненість у власній неперевершеності помітно приспала його ж пильність, а це була прекрасна можливість вивідати, що насправді у нього на думці.

Я стрельнула очима з-під вій, як вчила Еннет.  Це у мене виходило особливо вдало.  Шкода, що я забуваю всі настанови нянюшки, ледь в полі зору з'являється мій чоловік.  Я стовпію і плутаюся в словах і думках.  Цікаво, що він про мене думає?  Напевно, що я дурна дівчинка, нездатна ні на що?  Або що просто примхлива племінниця короля?

 - Міледі, ви мене чуєте?  - торкнувшись моєї руки, голосніше ніж потрібно запитав лір, а я зрозуміла, що прослухала всю тираду, задумавшись про Чорного вовка.

Мимоволі порівняла рудого гостя з чоловіком.  Ні... Кречет Вовкові і в підметки не годився.

 - Вибачте мені, - прибравши руку, стомлено розтягнувши губи в усмішці.  - Стільки справ.  З ніг падаю останнім часом.  Так, про що ви говорили?

 - Я говорив, що ви завжди можете на мене розраховувати!  Якщо раптом лорд Амора передумає і зажадає розлучення, - невміло приховуючи роздратування, повторив Кречет.

У мене чомусь від його слів по ногах потягнуло морозним холодом.  Це ще що за новини такі.

 - Я вам дуже вдячна за турботу, лір.  Але у нас з лордом Аморою немає розбіжностей...

 - Справа не в розбіжностях, міледі.  Чорний вовк останній в своєму роду.  Його борг обзавестися спадкоємцем чоловічої статі.  І якщо дружина не народить йому сина або, боронь боги, і зовсім не зможе понести, то він змушений буде розлучитися.  Виключно, щоб продовжити свій рід і подарувати Північній межі нового лорда і стабільність...

Він говорив, говорив, говорив... а у мене вже кружляв бенкетний зал перед очима, шуміло у вухах і гірчило в роті.  Так ось яка причина його поведінки і відмови ділити зі мною ложе.  Ось чому він так вперто мене уникав.  Він збирався виставити мене безплідною, а після вимагати розлучення.  Так і волю короля виконає, і мене позбудеться.  Залишилося тільки перетерпіти мої ігри в господиню...

Чомусь стало складно дихати.  Боляче навіть.  Лір все ще щось говорив, переконував, обіцяв вигоди.  А мені хотілося заплакати, втекти, сховатися, накрившись ковдрою... Ким я вважала себе?  Безприданниця!  Нав'язана дружина!

 - Лорд Нейт Амора, - скрипом понеслося по залу, і я зішкребла всі рештки сил, щоб подивитися в бік дверного отвору.

Але на розшаркування сил вже не вистачило.

Мій чоловік наближався до місця господаря будинку і з кожним кроком вираз його обличчя ставав все більш похмурим, а погляд відчутно тяжчав.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно