Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

Проміння ранкового сонця обережно ковзнуло через штори, торкаючись оголеного плеча Насті. Вона ще не прокинулась — спала, притиснувшись до Влада, ніби боялась, що сон закінчиться.

Він уже не спав. Просто лежав і дивився на неї. На її волосся, що розсипалося по подушці, на спокійне дихання… і ті губи, які вночі зводили його з розуму.

— Добрий ранок, мій тайфуне, — прошепотів він і поцілував її в чоло.

Настя сонно відкрила очі. Усміхнулась, не випускаючи з обіймів його руку.

— А ти завжди такий милий після... катастрофи?

— Якщо це катастрофа — то я хочу таку щоночі, — засміявся Влад, спираючись на лікоть.
— Обережно, ще прив’яжусь.
— Пізно, — відповів він, ковзаючи пальцем по її талії. — Уже.

Вона потягнулась, скинула ковдру — і в його сорочці, яку він їй накинув вночі, подивилася на нього з-під лоба.

— Я зроблю каву, якщо ти скажеш: "Настя — моє улюблене ранкове бажання".

— Настя — моє постійне бажання. З ранку і до ранку, — сказав він, обіймаючи її сильніше.

Вона розсміялась і поцілувала його.

— Добре. Ти заробив на каву. І, можливо… ще на один душ. Але не зараз, бо…

📱 Дзвінок.

— Тільки не тато.
— А якщо так? — подивився Влад на екран телефону.
— Тоді не бери. Я не хочу, щоб він знову питав, чи я їла.
— Він питає, чи я жива.

Обидва розсміялись.

— Але ми все одно обоє знаємо — цей день буде цікавим.

Хочеш — наступна сцена з кухні: розлита кава, поцілунки, та повідомлення від Марини?
Чи раптом хтось з братів стоїть уже під дверима з “важливою новиною”? 😉

Телефон голосно задзвонив. На екрані миготіло: "АРТУР (старший брат)".

Настя підхопилась, хоч і не хотіла залишати теплі обійми Влада. Вона кинула погляд на нього:

— Це Артур. Якщо не візьму — приїде особисто.

— То вже бери… або обирай менше зло, — пожартував Влад, але в його голосі було напруження.

Вона натиснула "прийняти".

— Алло, Арчи? Що сталося?

— Настю, у нас… проблема.
— Яка ще? — застигла вона.
— Марина. Вона не просто повернулася. Вона подала офіційний запит — хоче зустрічі з Владом.
— Що?!
— І ще гірше… Вона вже в місті. Зупинилася в готелі "Коронний", і, здається, зустрілася з кимось з журналістів.

Настя мовчала кілька секунд, потім:

— Вона грає. Добре. Ми не дамо їй зіпсувати те, що ми з Владом маємо.

Влад підійшов ближче, притиснув Настю до себе ззаду, почув частину розмови.

— Хто грає?
— Твоя колишня. Вона вже в місті. І схоже, хоче не просто кави з минулого.
— Ага… — голос Влада потемнів. — Якщо вона зачепить тебе, хоч словом — я сам…

Настя підняла брову:

— Влад… а якщо вона спробує знову тебе поцілувати?

— Тоді зроблю публічну заяву: я зайнятий. Їїюю сестрою грози.

— Добре. Але перед тим — кава, бо я не воюю натщесерце.

Вони посміхнулись. Але у повітрі вже витала напруга.

Новий сигнал: повідомлення від брата Микити.

"Тримайся, сестро. Якщо треба — вирушаю до готелю вже. З нами Влад, ми його прикриємо. І він тебе."