Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

Коли я вийшла з душу, я почала сушити своє волосся і приводити в порядок своє обличчя. Через пів години я була готова, але все ще залишалась в рушнику, який обгортав моє тіло. Я вийшла з ванної кімнати, щоб взяти одяг і побачила Деміана, сидячого на ліжку. Я вскрикнула він неочікуваності і рушник ледь не зісковзнув з тіла. Чоловік підняв погляд від мого крику і посміхнувся.

- Не хотів тебе лякати,- сказав він, - Але мені було цікаво чого ти втекла,- він встав і підійшов до мене, його погляд був ніжним, але водночас рішучим. Я відчула, як моє серце забилося швидше, і кров прилила до щік.

- Я... я не втекла, - почала я, намагаючись знайти потрібні слова,- Мені просто треба було у свій номер, щоб привести себе в порядок.

 - Я думаю, ти завжди виглядаєш прекрасно, - після сказаних ним слів, я знов почервоніла, а він в свою чергу наближався все ближче. Його слова були як музика для моїх вух, і я більше не могла стримуватися. Я відчула, як його руки обережно ковзають вниз по моїх руках, і моє тіло мимоволі притягнулося до нього. Наші губи зустрілися в ніжному, але пристрасному поцілунку, який здавався нескінченним.

Деміан притягнув мене ближче, і я відчула, як його руки опускаються до моєї талії, а потім далі вниз, злегка торкаючись моєї спини. Рушник, який ледь тримався на мені, нарешті зісковзнув, і я відчула, як його руки обіймають моє оголене тіло.

Мої руки обвили його шию, і я вперше відчула його близькість настільки сильно. Його губи пестили мої, досліджуючи кожен куточок, а його руки ніжно тримали мене, ніби боялися, що я зникну. В цей момент, я почула стукіт у двері свого номеру і голос Нерези:

- Ейло, відкривай двері, нас чекає прогулянка Лондоном,- я відскочила від Деміана, коли почула її слова і швидко натягнула на себе цей рушник. Чоловік тяжко зітхнув, явно не задоволений тим, що нас перервали. Я підійшла до дверей і видкрила їх. 

- Ти, що не вдягнута ще? - вскрикнула подруга, а я закрила двері. Коли вона пройшла в середині і побачила Деміана, на її обличчі з'явилось здивування. 

- Привіт, Нерезо,- посміхнувся Деміан і підійшов до мене, - Буду чекати тебе внизу,- і підморгнувши вийшов з номеру. 

- Ви, що були тут разом всю ніч? - запитала подруга в очікуванні на мою відповідь, а я знайшла свій рюкзак і шукала в ньому одяг. Я почала коротко розповідати подрузі про вчорашній день, уникаючи розповідь Деміана про його родину. І коли я була вдягнута у джинси і обтягуючу сіру ковту, Нереза сиділа в шоці і дивилась на мене. 

- Ну що ж, я сподіваюсь, що у вас все вийде, але якщо він тебе образить, він повинен знати, що я прийду у вигляді карми,- сказала подруга і ми посміялись. 

Коли ми вдвох спустились на перший поверх готелю, на нас вже чекали Деміан з Тімом.Вони стояли біля виходу, обговорюючи щось, але, побачивши нас, одразу посміхнулися.

- Нарешті! - сказав Тім, кидаючи погляд на годинник. - Я вже думав, що ви ніколи не спуститеся.

- Дівчата завжди трохи запізнюються, - пожартувала Нереза, обіймаючи Тіма за руку.

- Готові до прогулянки? - запитав Деміан, його очі блищали цікавістю.

- Звісно! - відповіла я, дивлячись на нього. Його присутність надавала мені відчуття впевненості і комфорту.

Ми вийшли з готелю і вирушили на вулиці Лондона. День був теплий, і нам повезло з сонячною погодою. Люди прогулювалися, сміялися і насолоджувалися містом. Ми йшли поруч, розмовляючи і жартуючи.

- Куди спочатку? - запитала Нереза, оглядаючись навколо.

- Як щодо того, щоб прогулятися до Темзи? - запропонував Тім. 

- Згодна, - відповіла я, і ми вирушили в напрямку річки.

Прогулянка була чудовою. Лондон мав особливу атмосферу, яка зачаровувала. Ми дійшли до Темзи і зупинилися на одному з мостів, дивлячись на відображення міських вогнів у воді.

- Це так красиво, - сказала я, стоячи поруч з Деміаном. Його рука ніжно торкнулася моєї, і я відчула, як між нами пробігає іскра.

- Лондон має свій шарм, - погодився він. - Але з тобою тут ще краще.

Ми стояли там, насолоджуючись моментом. Тім і Нереза теж виглядали щасливими, обіймаючи один одного і посміхаючись. 

Протягом усього дня ми з Нерезою робили багато фотографій і змушували Деміана з Тімом фотографуватись з нами. В цілому день пройшов просто неперевершено. Я давно не відчувала себе настільки легко і невимушено. 

Ми почали наш день з відвідування Темзи, знаменитих лондонських пам'яток. Біг-Бен, Тауерський міст, Лондонське око — все це було настільки захоплюючим, що ми не могли втриматися від постійних селфі і групових знімків. Деміан і Тім терпляче позували з нами, хоча іноді й жартували, що ми перетворили їх на особистих фотографів.

- Ще один кадр, будь ласка! - весело кричала Нереза, намагаючись налаштувати телефон на ідеальний знімок.

- Ти точно впевнена, що це останній? - піддражнював Тім, але все одно усміхався.

День минав у теплій і невимушеній атмосфері. Ми гуляли по вулицях Лондона, заходили в маленькі кафе, щоб випити кави або перекусити, і просто насолоджувалися кожною миттю.