Роза Фаєр - Ненависть при світлі , Роза Фаєр

Глава 18.

Розпаковую усі свої покупки і стаю готувати нормальну їжу. Хотілося щось швидше і смачне.

Але вийшло,як завжди. Я приготувала плов,суп і грецький салат.

Вже настільки скучила за цими стравами,що вже не могла стриматися. Я думала, ще млинці приготувати,але поївши зрозуміла, що досить.

Тому,відклала їх на потім. Завтра на сніданок це буде просто чудово.

Посидівши трохи і погладивши свій живіт,я подумала, що добре було б поспати. Хотілося все ж нормально відпочити.

Але часу для цього вже не було. Потрібно збиратися, якщо я хочу гарно виглядати. 

Вкотре згадую брата і його ранішні жарти. Він вже, мабуть,ікає там через мене цілий день. От, що хоч трохи мене тішить в цій ситуації.

Іду набирати собі ванну. Для цього час я вже собі знайду. Я ще навіть не адаптувалася після перельоту,а вже скільки справ зробила.

Тому, Артур,який так за мною наглядає, має зрозуміти моє ймовірне запізнення. Звісно, якщо він ще щось не викине.

Тоді я вже точно нікуди не піду. Досить все-таки з мене його власності.

І виспатися вже нарешті потрібно..

Я лежала в ванній і ні про що не думала. Було добре і я майже засинала.

Хоча...я безсоромно і безсовісно брешу. Мені хотілося б лежати і спокійно заснути. Щоб хоч якось дати усвідомити Артуру,що він не має наді мною влади.

Що наші стежинки більше не переткнуться,бо стали паралельними після його брехні. Я не завжди була сильною і незалежною.

Проте,з часом змогла цього досягнути. Завжди хотіла і прагнула. А тут що сталося.

В фільмах чи книгах я завжди обурювалася тому,як жінка швидко забуває образи. Як летить,наче метелик на вогонь. При цьому, добровільно.

І погодьтеся, що відповідне не завжди закінчується щасливо. Часто доводиться залишатися біля розбитого корита.

Шкода тільки, що це лише порівняння. Бо що тобі з посудини..в наші дні можна спокійно купити іншу річ.

Але серце так просто не склеїти. Воно може довго кровоточити і не менш повільно загоюватися. Та й не факт, що після цього воно не закриється.

Що зможе довіритися ще комусь. Якщо, звісно, хтось захоче бути з тією нещасною,яка вірила у кохання,а його,як такого, насправді не було.

Я завжди думала, що зможу опиратися. Що не потерплю фальшиві, брехні і приниження. Що спокійно все відпущу. Так як моє серце має свій розум.

Здавалося,це ж логічно і так просто. Проте,ні. Не так все легко. Особливо, тому що, твоє серце насправді дурненьке..

Воно покохало. Ось вам і вердикт. Я не можу заснути,бо хочу піти до нього. Я так і не розслабилася у ванній,бо хотіла зірватися і побігти збиратися.

Змусити його відкрити рота при моїй появі. Так, щоб він боявся мене втратити і відпустити.

Проте,я ще досі нічого не зробила. Лише вимила голову. 

Це все нащо в мене вистачило духу. Начебто бездіяльність чимось зможе допомогти.

До зустрічі з Артуром залишилася одна година. Це трохи мало, щоб повністю встигнути зібратися. Так як я вирішила, що маю виглядати ідеально.

Але я б могла постаратися. Тим паче, що для жінки не гріх і запізнитися.

Він винний мені час,бо це була його помилка. Я встаю на ноги і вилажу з ванної. Далі повільно починаю збиратися.

Одним словом,я зробила свій вибір, який є фактично проявом слабкості. Винна..каюся.

Та все ж сподіваюся, що мої крила не згорять і я зможу втриматися...а найголовніше - не впасти.

Я стояла перед дзеркалом вже готова,але якась..наче спустошена.

Хоча водночас мені було легко,як ніколи. Впав тягар вибору і я спокійно видихнула. Хто може засуджувати мій вибір.

Лише той хто не має тих самих почуттів,що наповнили мене з головою. Я поруч з Артуром відчуваю себе не так,як з іншими.

Я готова на безумства і спокій,на щось чого раніше навіть не могла уявити. Він зробив мені боляче,але думка,що..що його більше не буде у моєму житті..в рази гірша.

Я навіть не хочу думати про таку альтернативу. Тому, вирішила все-таки дати нам другий шанс.

Але цього разу ми маємо усе зробити правильно. Щоб між нами більше не ставали таємниці,образи чи недомовки.

Якщо він готовий це мені пообіцяти,то впевнена, що все вийде. Проте, якщо він знову лише хоче потішити своє его,то..то ми більше не будемо навіть близько поруч.

Другий шанс дався мені доволі важко і третього вже точно не дано. Одним словом, годі ламати голову думками і можливими розвитками подій.

Потрібно піти до нього і нарешті розставити усі крапки над тією історією. Ще досі не знаю,як йому таке в голову прийшло.

Але ще досі я не розумію своєї легковажності. Мабуть, вперше мені смішно з наших дій. Що ж..будемо вважати це хорошим знаком.

Пробила година зустрічі. Я не запізнювалася і не викликала таксі. Через те, що банально не знала,де має пройти наша зустріч.

Знаю, що я ризикувала пошити себе в дурні. Але дуже сумніваюся, що Артур затіяв усе це, щоб наді мною покепкувати.

Десь в глибині душі я все ж вірю, що він не хотів зробити мені боляче. Можливо це ще та причина, окрім моїх почуттів,що змусила його пробачити.

Правда,ще не до кінця,але початок цього покладено.

Не пройшло і хвилини пізніше,як у мої двері постукали. Це добре,бо я б не наважилася цьому подзвонити і запитати куди йти чи їхати.

Гордість би не дала цього зробити. Навіть якби від цього я почувалася гірше. Все ж усьому є своя межа.

Падати низько заради кохання я не зможу. Наврядчи тоді воно справжнє і принесе мені щастя.

Звучить категорично, правда, зважаючи на мій сьогоднішній вибір. Але це дрібниці . Ми домовилися,що я його лише вислухаю,а не пробачу.

Він покликав на вечерю і я одягнулася відповідно. Проте, приниженню не бути. Це вже я собі не дозволю.

Беру сумку в руки і відкриваю двері. На диво,зустрічає мене не Артур,а водій, який привіз мене сьогодні додому.

Я здивовано дивлюся на нього. Якщо по правді зараз його одяг виглядає,як у справжнього охоронця.

Мабуть,вже не потрібно від мене ховатися,бо я ж усе знаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍