Данило Борисович Яневський - Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський

центром всіх київських лож була так звана «Мала рада», до складу якої увіходили М. Грушевський, С. Єфремов, Ф. Штейнгель та інші. Зауважимо: саме цю назву перебрала інституція, покликана діяти між сесіями УЦР!

Основна публічна масонська діяльність на теренах Південно-Західного краю Росії творилася головним чином у місцевих осередках Всеросійського союзу міст (голова — Ф. Штейнгель, члени — М. Біляшівський, А. Вязлов, Д Дорошенко, Ф. Матушевський, А. Ніковський та Всеросійського земського союзу (голова — С. Шликевич).

Саме вони, а також присутні в Києві члени Державної Думи, голова губернської земської управи М. Суковкін, голова міського комітету Союзу міст М. Стражеско, Д. Григорович-Барський, голова губернського дворянського зібрання Ф. Безак, міський голова Ф. Бурчак, невстановлені до сьогодні члени Військово-промислового комітету, деяких «національних» організацій вже 1 березня, тобто за день до народження Тимчасового уряду, вирішили створити і створили у Києві місцевий «тимчасовий уряд». «Об’єднана Рада громадських організацій мала перебрати всю повноту влади у місті. «Вже наприкінці лютого — на початку березня 1917 р., — читаємо у дослідженні В. Савченка, — масони розділили між собою найважливіші повинності, що залишилися від «старого режиму», захопивши політичний олімп України». Вони «майже повністю заповнили склад першого і другого міністерства князя і масона Г. Львова», … «зайняли місця комісарів Тимчасового уряду по губерніях і мегаполісах імперії», … «тримали під своїм негласним контролем Петроградську раду робітників (так в тексті. — Д. Я., коректно — «робітничих») і солдатських депутатів (до початку вересня 1917 р.)». Серед новопосталого державного керівництва до масонських лож належали провідні урядові діячі — М. Авксентьєв, П. Буришкін, М. Василенко, О. Гальперін, О. Гучков, І. Єфремов, А. Карташев, О. Керенський (саме його В. Савченко називає «куратором масонства України»), Ф. Кокошкін, О. Коновалов, О. Ліверовський, Г. Львов, М. Нєкрасов, П. Переверзєв, С. Прокопович, Б. Савинков, М. Скобелеєв, М. Славинський, В. Степанов, М. Терещенко, С. Урусов, М. Чхеїдзе, О. Шингарьов. До «найзаконспірованішої військової ложі», за В. Савченком, увіходили керівники збройних сил російської держави — М. Алєксєєв, О. Брусилов, В. Гурко (вірогідно), О. Колчак (вірогідно), О. Кримов, П. Половцов, М. Рузський, П. Скоропадський.

«Стараннями О. Керенського масони ставали на всі ключові пости Південного Заходу: губернські комісари, нові керівники місцевих дум і земств, керівники судових палат в українських губерніях». Київський «тимчасовий уряд» — виконком Ради об’єднаних громадських організацій — очолив Ф. Штейнгель, членами його стали Д. Григорович-Барський, А. Ніковський, С. Шликевич, комісаром військової округи — К. Оберучев, комісаром пошти та телеграфу — О. Зарубін, губернським комісаром Тимчасового уряду — К. Суковкін, губернським комісаром Київщини — О. Саліковський, комісаром Києва К. Василенко, комісаром Одеси — Л. Веліхов. Рясно були представлені масони і в інституціях УЦР. Так, в першому складі Генерального секретаріату було мінімум 5 масонів: О. Зарубін, Б. Мартос (можливий масон), С. Петлюра, В. Садовський, П. Стебницький, О. Шульгін. В кабінеті Д. Дорошенка 7 з 10: — сам Д. Доршенко, О. Зарубін, О. Лотоцький, П. Стебницький, М. Туган-Барановський, Ф. Штейнгель, О. Шульгін. У кабінеті Винниченка, затвердженому у вересні, в свою чергу з 11 членів уряду 6 були масонами. В Малій раді їх було мінімум 11: М. Грушевський, М. Василенко, О. Зарубін, М. Зільберфарб, М. Іоселевич, А. Ніковський, М. Матушевський, Д. Одинець, В. Садовський, Л. Чикаленко, О. Яковлєв. До цього списку О. Крижановська додає імена таких відомих діячів як А. Галіп, А. Лівицький (з 1918 р.), А. Марголін, Є. Петрушевич, В. Шемет.

Але політичних викликів, породжених відстороненням від влади Миколи ІІ, масонство не витримало. «М. Грушевський та його однодумці, — пише В. Савченко, — пішли на конфлікт з О. Керенським у питанні створення національної держави. У той самий час Ф. Штейнгель і К. Василенко, намагаючись відвернути українських масонів від впливу М. Грушевського, виступили проти негайного наміру Центральної Ради захопити всю владу в Україні». Нищівного удару масонству зразка 1917 р., як вважає В. Савченко, завдала «корніловська змова». Саме вона розділила вільних мулярів на прихильників воєнної диктатури та прихильників Тимчасового уряду.

В серпні 1917 р. О. Керенський, переобтяжений державними справами, передав кермо генерального секретаря Верховної Ради ВСНР юристові, керуючому справами Тимчасового уряду Олександрові Гальперіну.

Фото О. Гальперіна (1879–1954 рр.) виявити не вдалося. Під час ІІ Світової війни співпрацював з British Security Coordination (BSC). Проживав за адресою London, 39 Chelsea Park Gardens

«Базові стосунки «братерства та дружби» між масонами поступово, під впливом політичних факторів, — пише В. Савченко, — поступилися місцем почуттям суперництва, неприязні». У серпні—вересні конфлікт всередині київської масонерії — між прихильниками УЦР та Тимчасового уряду «став незворотнім». Наприклад, Костянтин Оберучев, генерал-майор, в 1917 р. — комісар Київської військової округи, закликав заарештувати Грушевського, прокурор Київської судової палати С. Чебаков (фото та біографічні дані виявити не вдалося) «погрожував» УЦР карним переслідуванням за «сепаратизм».

Вирішальними причинами руйнації колись єдиної масонської спільноти стали «соціальна нетерпимість та «українське» питання». Київські масони розділилися на дві антагоністичні групи — «федералістів» (М. Василенко, С. Моркотун П. Скоропадський, Ф. Штейнгель) та «самостійників» — (А. Левицький, А. Ніковський, С. Петлюра, С. Шелухін), кожна з яких мала свою «Велику ложу України».

М. Грушевський і масонство

В межах даного дослідження доцільно докладніше висвітлити наявні відомості про участь майбутнього голови УЦР у масонському русі. Наразі точно невідомо де, коли і ким він був посвячений. За одними даними, це сталося «до або після 1903 р.» в Парижі, а в 1909 р. він вже належав до київської ложі «Правда». Останнє, як видається деяким дослідникам, є маловірогідним, оскільки в 1894–1914 рр. Грушевський жив у Львові, тобто на території Австро-Угорщини. Якщо він був підданим Габсбургів, то, в цьому випадку, є маловірогідним, що він міг обіймати провідні посади у «російській» ложі. Якщо ж він мав російське підданство і був прийнятий до київської ложі, то в цьому випадку відкритим залишається питання, в який спосіб тогочасний голова НТШ мав брати регулярну участь у засіданнях цієї ложі, проживаючи постійно у Львові?

Відвідуючи час від часу Київ, Михайло Сергійович регулярно зустрічався — і це відомо абсолютно точно із службових філерських рапортів — із австрійським консулом, з яким «засиджувався годинами» на квартирі останнього. Зміст цих розмов нам до сьогодні невідомий (хіба звіти про них осіли в архівах австро-угорського МЗС), так само як і невідомі врешті-решт мотиви, які спонукали Грушевського 1917 р. розірвати кревний зв’язок із масонством та влитися до лав новонародженої УПСР.

Але нещодавно стало відоме інше. Як встановила О. Крижановська, київський, волинський і подільський генерал-губернатор в 1908–1914 рр., генерал-лейтенант Ф. Трепов попереджав: «політична орієнтація Михайла Грушевського «рішуче спрямована проти Росії, і що він прагне «відокремити 10 губерній та дві області від Росії задля їх прилучення до Червоної Русі (тобто до Галичини. — Д. Я.) та утворення суверенної української держави». Попереджав про це своє керівництво, між іншими, і полтавський губернський жандармський начальник.

Чого прагнули «вільні муляри»?

В пошуках відповіді на це