Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

26 листопада 2005 року вперше відбулися вибори до Сенату: ZANU–PF отримав 73,71 % голосів і 43 місця з 50, MDC — 21,18 % і 7 місць217. Ці вибори спричинили розкол MDC на два крила: більше під керівництвом Цванґіраї і менше — на чолі з Артуром Мутамбарою. Для Муґабе це було підставою сподіватися на занепад MDC.

Проте ці надії поламалися 29 березня 2008 року, коли пройшли нові вибори президента й обох палат парламенту. Хоча чергові парламентські вибори мали відбутися лише 2010 року, Муґабе вирішив провести їх одночасно з президентськими, щоб зекономити кошти. Напевно, він розраховував у будь-який спосіб забезпечити перемогу собі й своїй партії, але йому це не вдалося.

На виборах до Палати зборів ZANU–PF отримав 45,94 % голосів і 99 місць із 210 (тобто менше як половину), MDC Цванґіраї — 42,88 % і 100 місць, MDC Мутамбари — 8,39 % і 10 місць. На виборах до Сенату ZANU–PF отримав 45,79 % голосів і 30 місць із 60 (тобто рівно половину), MDC Цванґіраї — 43,04 % і 24 місця, MDC Мутамбари — 8,59 % і 6 місць. 28 квітня Цванґіраї і Мутамбара на спільній пресконференції оголосили, що відтепер два крила MDC знову працюють разом. «Муґабе повинен визнати, що він не може бути президентом, не контролюючи парламент», — наголосив Цванґіраї218.

Президентські вибори теж стали нещасливими для Муґабе. Щоб підбити їхні підсумки, знадобився понад місяць. Це породило обґрунтовані підозри у фальсифікаціях на користь Муґабе. Нарешті 2 травня Зімбабвійська виборча комісія оголосила, що серед чотирьох кандидатів перші два місця посіли Цванґіраї з результатом 47,87 % і Муґабе — 43,24 % голосів219. Перед тим команда Цванґіраї заявила, що лідер MDC здобув 50,3 % голосів, а отже, обраний президентом країни, тому другого туру не потрібно220.

Другий тур призначили на 27 червня. Цванґіраї хоч і наполягав, що його обрано президентом, але ­все-таки вирішив брати участь у другому турі221. Тим часом наростала хвиля політичного насильства щодо активістів MDC, і 22 червня Цванґіраї оголосив, що виходить із другого туру, назвав його «насильницьким шахрайством» і заявив, що його прихильники ризикують життям, якщо проголосують за нього222. І хоча прізвище Цванґіраї залишилося в бюлетені, Муґабе переміг із рахунком 90,22 % проти 9,78 %223 та вкотре склав присягу на черговий термін на посаді президента.

Та це була піррова перемога. Не будемо оглядати дальші політичні баталії й переговори, перейдімо одразу до їхніх результатів. 15 вересня два суперники підписали угоду про розподіл влади: Муґабе залишався президентом країни і головнокомандувачем збройних сил, але втрачав прямий контроль над виконавчою владою; Цванґіраї мав стати прем’єр-міністром, а Мутамбара — віцепрем’єром; посади в уряді мали поділити між собою MDC і ZANU–PF224. Розподіл посад затягнувся аж до січня, і нарешті 11 лютого 2009 року Цванґіраї склав присягу як прем’єр-міністр225.

Йому вдалося зупинити падіння економіки і відновити зростання. Однак стосунки Муґабе і Цванґіраї, як і взагалі стосунки ZANU–PF і MDC, не стали партнерськими. Ніхто нікому нічого не пробачив. І через чотири роки дві політичні сили знову зійшлися в запеклому поєдинку. Старт йому дав конституційний референдум 16 березня 2013 року, на який винесли проєкт нової Конституції, що його підтримали і ZANU–PF, і MDC. Цей проєкт передбачав певні кроки до демократизації, а водночас скасовував посаду прем’єр-міністра і повертав президентові повноваження очільника виконавчої влади. Отже, після чергових виборів уже не могло бути спільної влади ZANU–PF і MDC. Мав перемогти хтось один. Народ не дуже розбирався в тонкощах нової Конституції, але підтримав її. На референдумі було подано 94,49 % голосів «за» і лише 5, 51 % — «проти»226.

31 липня відбулися вибори. Із п’ятьох кандидатів на посаду президента переміг Муґабе — він здобув 61,88 % голосів, а Цванґіраї — лише 34,37 % голосів227. На виборах до Палати зборів ZANU–PF зібрав 62,39 % голосів і 196 місць із 270 (тобто більше як дві третини), MDC — 34,99 % і 72 місця228. На виборах до Сенату ZANU–PF здобув 62,79 % голосів і 37 місць із 60 (тобто понад половину), MDC — 34,54 % і 23 місця229. Отже, третя хвиля опозиційної боротьби, найдовша і найпотужніша, найбільшим успіхом якої стало прем’єрство Цванґіраї, теж кінець кінцем зазнала поразки. Цванґіраї і MDC переоцінили свої сили й недооцінили можливості режиму Муґабе.

Якщо говорити про тріаду демократичних механізмів, то не було двох її складників — чесних судів і відповідальних медіа. Це й мало вирішальне значення на виборах 31 липня 2013 року. Контроль над судовою системою, над силовими органами й адміністративним ресурсом міцно тримав у своїх руках президент Муґабе. Як і раніше, це забезпечило режиму Муґабе можливості для масштабних фальсифікацій результатів виборів. Так само зберігається домінування Муґабе і ZANU–PF у масмедіа, що унеможливлювало чесну конкуренцію під час передвиборчої кампанії. Поодинокі незалежні медіа, які з’явилися під час прем’єрства Цванґіраї, були неспроможні кардинально змінити ситуацію.

Що стосується третього складника тріади — обмеження влади однієї особи, то у новій Конституції з’явилася норма про те, що президент може обіймати посаду не більше як два терміни поспіль. Проте це обмеження не поширювалося на ті президентські терміни, які Муґабе вже відбув, тобто він мав можливість просидіти у кріслі президента ще двічі по п’ять років. Муґабе тоді вже було 89 років, тож мало хто вірив, що його влада затягнеться ще на десяток років. І це було одним із чинників того, що поразка опозиції не стала розгромною. Втративши посади в уряді, MDC усе-таки зберіг частину впливу в парламенті й на вулиці. Тоді вірилося, що за якийсь час опозиція спроможеться вибороти перемогу.

Зрештою, Муґабе втратив президентську посаду. І сталося це не завдяки перемозі опозиції, а тому, що він і особливо його дружина, яка стала відігравати ключову роль у політиці, набридли власній партії.

Стара гвардія ZANU–PF сподівалася, що спадкоємцем Муґабе стане перший віцепрезидент Еммерсон Мнанґаґва. Однак 6 листопада 2017 року Муґабе звільнив Мнанґаґву, а ввечері 14 листопада відбувся військовий переворот, і Муґабе опинився під домашнім арештом. 19 листопада його звільнили з посади лідера ZANU–PF і призначили Мнанґаґву. Партія також висунула Муґабе ультиматум — наступного дня ж подати у відставку. Муґабе відмовився, тоді було вирішено 21 листопада скликати спільне засідання обох палат парламенту для проведення процедури імпічменту. Після цього Муґабе надіслав до парламенту заяву про відставку з посади президента.

24 листопада Мнанґаґва склав присягу як тимчасовий президент. Він відбув решту терміну повноважень Муґабе. 30 липня 2018 року Мнанґаґва і ZANU–PF під його проводом перемогли на чергових президентських і