Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

із суто церемоніальної на провідну в системі виконавчої влади. Відтепер президент формував уряд і очолював його, а посада прем’єр-міністра скасовувалася. Звичайно, цю реформу Муґабе здійснив під себе. 30 грудня 1987 року парламент оголосив його президентом, Саймон Музенда, який був заступником Муґабе на посаді прем’єра, обійняв посаду першого віцепрезидента, посада другого віцепрезидента дісталася Нкомо. А поправки до Конституції скасували 20 депутатських місць, відведених для білих.

Отже, у грудні 1987-го в Зімбабве було встановлено не просто однопартійну систему, а ще й одноосібну диктатуру Муґабе. Проти цього виступив несподівано соратник Муґабе, міністр планування трудових ресурсів Едґар Текере. Коли Муґабе впевнено заявив, що Зімбабве краще керувати як однопартійною державою, Текере рішуче не погодився. Він сказав: «Однопартійна держава ніколи не була одним з основоположних принципів ZANU–PF, а досвід Африки показав, що це принесло зло непотизму, корупції й не­ефективності»204. За це Текере вигнали з партії і звільнили з посади міністра.

Текере створив опозиційний ZUM (Zimbabwe Unity Movement, укр. Зімбабвійський рух єдності) і разом з ним узяв участь у президентських і парламентських виборах 23 березня 1990 року. Муґабе отримав 83,05 %, Текере — 16,95 % голосів205. ZANU–PF здобув 80,55 % голосів і 117 зі 120 місць у парламенті, а ZUM — 17,59 % і лише два місця206.

У переможні результати Муґабе і ZANU–PF чималий внесок зробили масові фальсифікації та насильство над активістами ZUM; п’ятьох опозиційних кандидатів убили. Муґабе і його поплічники були впевнені у своїй безкарності. Вони прибрали до рук силові структури і суди. Владний режим контролював усі більш-менш помітні масмедіа, і його слухняно обслуговувала вся бюрократична вертикаль, яка знала, що Муґабе прийшов навіки, адже Конституція не містила жодних обмежень на кількість президентських термінів для однієї особи.

Після тих виборів друга хвиля спротиву режиму Муґабе зійшла нанівець. Текере зник зі сцени; люди не знали навіть, утік він чи його посадили. ZUM майже припинив діяльність. Тож на наступних виборах у ZANU–PF і Муґабе вже не було сильних конкурентів. На виборах до парламенту у квітні 1995-го ZANU–PF здобув 81,38 % голосів і 118 зі 120 мандатів207. На президентських виборах у березні 1996-го Муґабе легко обійшов двох слабких суперників і завоював 92,76 % голосів208. Це було його найвище досягнення за все життя.

Мартін Мередіт, біограф Муґабе, пише:

До середини 1990-х Муґабе перетворився на запального й дратівливого диктатора, нетерпимого до будь-якої опозиції, зневажливого до закону і прав людини, оточеного підлесливими міністрами, байдужого до некомпетентності й корупції навколо нього. Його досвід управління економікою був сумний. Він не виправдав очікувань населення у сферах освіти, охорони здоров’я, земельної реформи, зайнятості. Він відштовхнув усю білу громаду. І ­все-таки Муґабе далі вірив у власну велич. Ізольований і далекий від буденної реальності, не маючи близьких друзів, виявляючи неприховані ознаки параної, він слухав лише внутрішнє коло спільників і колег. Хай там які виникали труднощі, він пояснював їх підступами старих ворогів: Британії, Заходу, старої родезійської еліти — усі вони, на його думку, прагнули знищити його революцію.

Тоді ж таки, у середині 1990-х, почала зароджуватися нова опозиція до режиму Муґабе. На чолі її став Морґан Цванґіраї, від 1987 року — генеральний секретар ZCTU (Zimbabwe Congress of Trade Unions, укр. Зімбабвійський конгрес профспілок). У 1995 році ZCTU на своєму конгресі виступив із заявою проти економічної політики уряду Муґабе. У грудні 1997-го Цванґіраї організував загальнонаціональний страйк, що призвело до протистояння ZCTU і ZANU–PF. Одночасно Цванґіраї зайнявся політичною діяльністю. У 1997 році він заснував і очолив Націо­нальну конституційну асамблею, яка об’єднала профспілкові, громадські, церковні структури і виступила за реформування Конституції, зокрема в напрямі зменшення повноважень президента. У лютому 1999-го ZCTU скликав Національну конвенцію трудівників, яка своєю резолюцією виступила за демократичні зміни, і вже у вересні того року було засновано опозиційну політичну партію MDC (Movement for Democratic Change, укр. Рух за демократичні зміни). Головою MDC обрали Цванґіраї, який тоді ж таки залишив посаду генсека ZCTU.

Перша велика перемога MDC і перша велика поразка Муґабе — провал конституційного референдуму, що його влада організувала в лютому 2000-го. Явка була дуже низькою — щось із 26 %, а серед тих, хто прийшов, більше як половина (54,68 %) висловилася проти нової Конституції, яку хотів Муґабе і проти якої виступив MDC209.

У червні 2000 року відбулися парламентські вибори. ZANU–PF отримав 48,1 % голосів і 62 мандати зі 120, а MDC — 46,72 % і 57 мандатів210. Якби вибори пройшли без фальсифікацій, уже тоді MDC міг би здобути більшість місць у парламенті. У березні 2002 року відбулися президентські вибори. Із п’ятьох кандидатів Муґабе здобув 56,06 %, Цванґіраї — 42,1 % голосів211. З­нову-таки, якби вибори пройшли без фальсифікацій, уже тоді Муґабе, певно, мав би втратити президентську посаду. Та йому вдалося розтягнути цей процес на понад 15 років.

Тут варто трохи розповісти про ціну, яку за це зволікання заплатили зімбабвійці. Наведемо два показники. Як свідчить база даних Світового банку, очікувана тривалість життя при народженні в Зімбабве протягом 1985–2004 років упала від 61,4 до 43,1 року, тобто на 18,3 року, або майже на третину (потім вона знову почала зростати і 2017-го досягла 60,8 року)212. За статистикою МВФ, ВВП на душу населення в Зімбабве у 1998–2008 роках упав від 1029 до 553 доларів, тобто майже вдвічі (потім знову почав зростати і 2017-го сягнув 1516 доларів)213.

Один із чинників цих проблем — ВІЛ/СНІД. За оцінками ВООЗ станом на 2003 рік, його поширеність серед зімбабвійців віком 15–49 років становила 21,7–27,8 %214. Не меншу негативну роль відіграв і уряд Муґабе. Восени 1999 року МВФ і Світовий банк припинили фінансову підтримку відновлення й модернізації економіки Зімбабве, посилаючись на погане керування економікою, поширення корупції й недемократичну практику уряду Зімбабве. У травні 2000-го Велика Британія заморозила всю допомогу на розвиток Зімбабве.

У 2000–2001 роках Муґабе видав укази, які дозволили уряду експропріювати майже всі господарства білих фермерів без компенсації. У відповідь на це конгрес США у грудні 2001 року ухвалив закон, яким заморозив видачу Зімбабве кредитів США і міжнародних фінансових організацій215. Водночас земельна реформа спричинила різке падіння обсягів аграрної продукції: велика кількість захоплених господарств залишилася порожньою; а чимало чорних фермерів, які отримали відібрану в білих землю, не змогли зайнятися виробництвом.

31 березня 2005 року на чергових парламентських виборах ZANU–PF отримав 59,59 % і 78 мандатів зі 120, а MDC — 39,52 % і 41 мандат216. Після цього в Конституцію країни внесли зміни, за якими парламент складається з двох палат — Сенату і Палати зборів.