Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

11

Лінда розплющила очі й спробувала потягнутися, але не змогла, бо тіло пронизав біль зсередини.

Вона прокинулась, бо почула, як якісь люди лаялися за стіною. Чи то їхні голоси так звучали, чи то стіни в будинку, де Гаррі винаймав квартиру, були настільки тонкими, що вона чула майже кожне слово.

Чоловік і жінка лаялись, і Лінда не знала значення деяких слів, що вони вживали. Дівчині тільки вдалося зрозуміти, що на ранок їм не було чим годувати дітей, бо чоловік пропив усе, що заробив. Лишилось тільки трохи хліба, та й його не вистачало, щоб нагодувати всіх.

Час від часу до дорослих підключались жалібні дитячі голоси.

Лінда здригнулась від думки, що таке могло б статися і з нею. Вона й досі не знала, що робитиме в Америці, бо Гаррі так і не почав навчати її журналістиці. А потім, як він працюватиме, то не матиме на це часу. Їй доведеться повністю розраховувати на нього. Все як і казала Кет.

Лінда відігнала сумніви й притиснулась до хлопця. Він лежав поруч на боку й спав так міцно, що, здавалося, його й церковний дзвін не здатен розбудити.

Розповідаючи про близькість між чоловіком і жінкою, Кет була права тільки в одному. Це й справді було боляче. Гаррі навіть перелякався, коли побачив кров, хоча сестра казала, що для чоловіка це привід для радості, доказ, що до нього жінка не була більше ні з ким.

В іншому Кет не була права. Бо це зовсім не огидно.

Ну, може трохи страшно. Але Лінда щиро не розуміла, чому саме цим старші жінки залякують дівчат її віку. Їй було боляче й моментами трохи шкода, але вона змусила себе не плакати. Для цього не було причин, адже вона віддала свою цноту тому, кому хотіла, а не іншому пройдисвітові, якого б їй навʼязали інші.

Лінда присунулась до Гаррі. Його тіло було теплим і привітним, таким самим, як і вночі. Вже тільки заради цього варто поїхати до Америки.

Хоча вона мала йти додому. Лінда не мала уявлення, котра година, проте чоловік за стіною, схоже, збирався йти на роботу. Отже, ще досить рано й час для сніданку не настав. Кет любить довго спати, тож навряд чи буде вриватися в кімнату до сестри в такий час.

Лінда знову боялася її. Кет завжди домінувала над нею, хоч і всіляко заперечувала це. Кет хотіла, щоб життя Лінди було таким самим, як і в неї, проте її бажання не здійсниться. Воно вже не може здійснитися.

Лінда не хотіла вставати і йти, бо поруч із Гаррі було затишно й спокійно. Так, вона справді могла розраховувати на нього, бо він знав і вмів більше за неї.

Дівчина почала повільно підводитись, але раптом сильна рука вхопила її за плече. Гаррі розплющив очі, так, ніби до того й не спав.

-Доброго ранку - він сказав і посміхнувся, хоч і виглядав якимсь…присоромленим, ніби зробив щось погане.

Він притягнув дівчину до себе, так, ніби не хотів дивитися їй в очі.

Невже шкодував, думала Лінда, притискаючись до нього. Чи йому щось не сподобалося?

Алекс не казав, що хлопці після цього можуть почуватися ніяково. Він був правий у всьому, це справді виявилось гарно, неймовірно, прекрасно, але Гаррі не міг позбутися думки, що коли б він заховав свої бажання подалі, Лінда не терпіла би біль і не стікала б кровʼю.

Алекс казав, що це надзвичайний привілей - бути першим у дівчини. Може, так і було, але він би не хотів, щоб біль і кров знову повторилися.

-Тобі вже не боляче? - запитав хлопець, відчуваючи, як волосся дівчини лоскоче його тіло.

Це відчуття було приємним. Більше того, йому захотілося повторити те, що було вночі.

-Ні - відповіла Лінда - Ну, може, трохи.

Таке враження, ніби він почувався винним. Наче все, що сталося, було неправильним. Лінда відчула, як образа стискає її зсередини, й спробувала вибратися з-під Гарріної руки. Але він продовжував її тримати.

-Чого це ти?

Невже вона на нього образилась за той біль? Алекс не казав, що таке може статися.

Лінда перестала пручатися. Зараз вона не мала достатньо сил, щоб вирватися, хоча гнів уже оволодівав нею.

-Шкодуєш? Може, я якась не така?

Кет казала, що непорядні чоловіки часто кидають дівчат після того, як отримають їхню цноту. Для них це просто черговий трофей.

-Що? - Гаррі різко відпустив дівчину, а потім обхопив її обома руками.

І, нарешті, зазирнув їй в очі. Його погляд був теплим і щирим, і в Лінди відлягло від серця.

-Що це ти собі надумала? - запитав хлопець - Це я можу бути не таким, але не ти, ти найкраща, ніхто в цілому світі не може зрівнятися з тобою. Я просто не хотів, щоб…тобі було боляче.

Лінді хотілося плакати. Тільки не від болю. Навряд чи Кет відчувала щось схоже зі своїм багатим, але старим чоловіком.

-Але це тільки вперше - сказала вона - А вдруге вже ні. Не так боляче.

Вона посміхнулась, Гаррі посміхнувся у відповідь, і якийсь час вони просто сиділи так.

Чоловік і жінка за стіною замовкли, ніби підслухували. Але за кілька хвилин знову почали сваритися.

-Ох уже ці Міллери - пробурмотів Гаррі, так само посміхаючись - Таке майже щодня.

Лінда вже хотіла розпитати більше про їхнє життя, але раптом зрозуміла, що не дуже хоче знати подробиць. Вони тільки знову розпалять сумніви, змусять іще більше боятися майбутнього.

Дівчина міцніше притиснулась до хлопця і з подивом зрозуміла, що була б не проти повторити і втретє те, що було вночі.

-Маю скоро йти на роботу - сказав Гаррі - Тому краще нам вставати.

Тобто, коли вони житимуть разом в Америці, вона повинна буде прокидатися рано, готувати йому сніданок, збирати на роботу, а потім…що робити?

Годувати дітлахів і проводити з ними час.

Лінда здригнулась. Вона цього не хотіла. Точно не зараз.

Дівчина почала повільно одягатись слідом за хлопцем. Вона ніколи не робила цього сама, завжди тільки за допомогою покоївок. Тому застебнути ґудзики ніяк не виходило, і її водночас радувало та дратувало, що Гаррі вже за кілька хвилин був повністю вдягнений.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍