Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Гаррі промимрив декілька стандартних фраз, ніби намагався жартувати. Спробував описати кімнату, трохи розповісти про неї. Показав свої книжки, старі записи, які зберігав. Лінді те ніби було й цікаво, проте з її обличчя не сходив стурбований вираз, і розвеселити її ніяк не виходило.

Нарешті, Гаррі згадав дещо з розповідей Алекса. Треба бути більш розважливим. І…якщо Лінда боїться, то провести її додому й позбутися відчуття, наче він повний ідіот. Або, навпаки, набути його знову.

Гаррі притягнув дівчину до себе, обняв і раптом, наче машинально, відчув під пальцями ґудзики, на які була застебнута її сукня. Він ніколи раніше не думав про них, як про матеріальну та…зайву річ.

-Скажи мені дещо - почала Лінда.

Кет казала, що хлопці часто брешуть про свої минулі пригоди й виставляють себе кращими, ніж є насправді. Але Гаррі нічого не розповідав про Бетті, взагалі ніколи її не згадував.

-А ти…знайомий із легковажною жінкою на імʼя Бетті?

Всередині в Гаррі щось теленькнуло. От чорт!

-Отже, тобі вже донесли - пробурмотів він.

-Отже, знайомий - прошепотіла Лінда.

Вона не мала права сердитись, бо це, може, було давно. Але відчувала образу, наче її ошукали, ніби те, чого вона хотіла, виявилось не таким, як треба.

-Так - Гаррі відняв руки від сукні дівчини, узяв її обличчя в долоні та зазирнув їй в очі - Так, я її бачив один раз.

-Ну й нехай - Лінда спробувала говорити звичайним голосом, але не вийшло.

-Ні, послухай - Гаррі не відпускав її обличчя - Бачив, так. Але між нами нічого не було.

Кет сказала б, що він бреше, але Лінда відразу повірила. І не подумала, чому.

-Могло б бути, але не було - повторив Гаррі - Ми просто поговорили, і все.

-Чому?

Це звучало по-дитячому. Але Лінда дуже хотіла знати відповідь.

-Бо я її не хотів. І вона сказала, що вперше це має бути з тією, кого кохаєш.

Це звучало так прекрасно, що Лінда відчула, як клубок, що досі сидів усередині, миттєво розплутується й зникає, перетворюючись на інше, що вона відчувала вже, коли збиралася додому до хлопця.

-І ти…був? - обережно запитала Лінда.

-Є. Зараз. Із тобою.

Гаррі незчувся, як його рука знову опинилася на спині дівчини. Знову ті самі ґудзики, і які ж вони осоружні, як же неприємно пальцям їх торкатися…

-Тобто ти не…

Лінда не могла говорити далі. Дівчатам не дозволено розмовляти про такі речі. Тим більше, вона нічого майже про них не знала.

Але хотіла й була готова дізнатись. Зараз. Вона відчувала, як Гарріні пальці ковзають по її спині та намацують ґудзика, верхнього, саме його потрібно було розстебнути першим.

Він ніколи ще не поводився з нею так, але вона хотіла, щоб це тривало далі.

-Ні - Гаррі похитав головою - Ніколи. Я думав…дочекатися тебе.

Ґудзик піддався й вислизнув із петлі. Гаррі проковтнув слину. Він і хотів зірвати відразу всі ґудзики, й боявся, бо тоді доведеться продовжувати, а він не знав, як саме…

І ще не запитав головне. От бовдур!

-Але… - він мав би забрати руку, але не зміг, бо вона сама собою перемістилася до наступного ґудзика - Якщо ти не хочеш, тоді давай я проведу тебе додому.

-Ні - Лінда притиснулася до нього міцніше, підняла руки й собі взялася за верхнього ґудзика на його сорочці.

Гаррі не дістанеться Бетті. Нікому й ніколи. Тільки їй. Зараз.

-Але - Гаррі навіть радів, що йому немає потреби зображати героя-коханця - Я трохи…боюся, бо…

Він не міг продовжувати, бо голос його не слухався, раптово він зробився якимсь надприродно низьким. Може, тому, що піддався другий ґудзик.

-І я - відповіла Лінда - Я теж ніколи цього не робила. Ні з ким. Але…Бетті була права.

Та легковажна жінка не була їй суперницею. І ніхто не був і не буде.

-Коли вже робити це - прошепотіла Лінда, бажаючи, щоб Гаррі зірвав із неї одяг, та думаючи, що його сорочка занадто довго знаходиться на ньому - то саме зараз. І тільки з тобою.