Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

-А потім скажи, що дитина від нього - продовжила Кет - Термін іще маленький. Він ні про що не дізнається. Чоловікам майже нічого невідомо про вагітність, вони повні невігласи в цьому питанні.

Це міг би бути вихід. Але Джонатан, із його ідеальним довгим волоссям, блискучою сережкою та поглядом, який постійно змінювався, не викликав довіри.

Лінда розраховувала на тітку Герріет і на нове життя в Америці. Країні, куди поїхав Гаррі.

І де вона ще раптом може зустріти його…

Вночі, лежачи в ліжку, дівчина піймала себе на тому, що відчайдушно хоче цього, і водночас боїться. Вона прагне побачити Гаррі, показати йому, що відкинула навʼязуваний шлюб, що справді вирішила розпочати нове життя, вирватися з-під влади Кет і батька. Вона хоче, до болю бажає сказати йому, що носить його дитину й хоче розділити це з ним, а не лишатися з проблемою сам на сам.

І боїться. Бо він зрадив її. Він покинув її, втік, і вона не може хотіти відновлення стосунків із ним. Не має права. Потрібно викорінити його з голови й серця так, щоб не лишилося й сліду.

І сприймати дитину тільки як свою. Власну, й більше нічию.

Тільки знову опинившись у Дуврі й побачивши корабель, Лінда запанікувала.

Джонатан стояв поруч, отже, не збирався її кидати. Він із насмішкуватим виразом обличчя простягнув їй свій лікоть, мовчки пропонуючи вхопитись за нього. В цьому не було нічого особливого, адже вони були родичами за загальноприйнятою думкою. Проте, торкнувшись його руки, Лінда відчула, як незрозумілий страх охоплює її зсередини.

Кет помітила це, але нічого не сказала. Вона подумки благала Пресвяту Діву, щоб Лінда зробила все правильно. Вона отримала чудовий шанс влаштувати своє життя, яким би жахливим він не був.

Кет жахалась самої себе. Вона була готова віддати сестру в лапи кузена, людини хоч і привабливої, проте з дуже сумнівною репутацією. Вона не сказала того Лінді, та подейкували, що він мав коханок одночасно в кількох містах Америки і Європи.

Втім, якщо сестра не кохає його, їй буде байдуже. Головне - щоб визнав дитину своєю. Далі нехай би і взагалі йшов до своїх шльондр назавжди.

-Памʼятай, що я тобі сказала - шепнула вона сестрі під час прощання.

Лінда знала, що це буде правильно. Але зробити це означало лягти до Джонатана в ліжко. Думки про це в її голові завжди переривав образ Гаррі. Для неї було немислимим дозволити ще комусь так само торкатися її тіла.

Але Джонатан цього не знав. Тільки корабель відплив, він поклав руку дівчині на талію.

Лінда смикнулась убік і мало не впала, бо вітер, що саме подув, ледь не збив її з ніг.

-Чого це ви, кузино? Я вас притримав, бо дме вітер. Аби ще не впали за борт.

-Попереджайте. Я не люблю, коли мене торкаються.

-Як скажете - його голос прозвучав глузливо.

А потім він зняв із себе піджак і накинув їй на плечі.

-Я вам не нянька, кузино, але втратити вас десь дорогою не можу, ваш батько ніколи не пробачить мені того. Як і моя мати. Тому бережіть себе.

Лінда відчула, як до горла підступає нудота. І як боляче стискає думка, що з Гаррі все було б не так, що той, запланований та скасований ним самим початок нового життя був би найкращим.

Лінда зліпила зуби. Того більше не лишилося. І себе ту, нещасну й закохану, варто забути в Лондоні назавжди.

Тієї хвилини дівчина вирішила - що б не сталося, вона не повернеться до батька й Кет доти, доки не побудує власне, успішне життя самостійно.

З чоловіком чи без нього.

Хоч іще й невідомо, як саме це зробити.

Кінець