Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Він виглядав задоволеним, проте не в хорошому сенсі. Його досі спокійне, дуже привабливе обличчя набуло хижого виразу, ніби він був орлом, що спостерігав за вже наміченою жертвою згори.

Джонатан підійшов до Лінди ще ближче, так, що вона чула його дихання на обличчі. Їй вперше зробилось моторошно від його присутності, й захотілося втекти, але для цього не було видимих причин. Тому вона лишилась стояти на місці.

-Бачите, кузино - Джонатан говорив тихо, майже шепотів, і його дихання лоскотало обличчя дівчини - Я - ваша єдина надія. Тільки якщо погоджуся взяти вас, і ви поїдете зі мною, то уникнете монастиря.

Страх зник, бо перед очима Лінди на місці Джонатана зʼявився Гаррі.

Вона віддала би все, тільки б почути ці слова від нього.

Але не почує. Ніколи.

Джонатан говорив так, ніби дуже хотів, щоб вона погодилась. Наче це було потрібно в першу чергу йому самому.

-А вам який зиск із того, що я поїду? - запитала дівчина - Чи вам не байдуже? Чи ви знову будете мене сватати?

Вона спершу навіть не припускала це. Але раптом збагнула, що такий розвиток подій допоміг би вирішити головну проблему.

Уявивши себе поруч із Джонатаном, який раптом недобре розсміявся, Лінда здригнулась. Ні, це дуже погана ідея.

-Ні, кузино, то була помилка, і я вже пошкодував - Джонатан трохи відступив і перестав дивитися на дівчину - Я ще занадто молодий для шлюбу, і не готовий. Хоча в Нью-Йорку багато дівиць, бажаючих звабити мене.

Лінда охоче вірила в це. Він сказав це, останнє, ніби між іншим, проте насправді вираз його обличчя говорив про те, що це має значення.

-Насправді ви потрібні моїй матері, а отже, мені - завершив кузен - Це все.

-Тітці Герріет? Чому саме я?

-Бо вона була подругою вашої матері колись дуже давно. Ще до того, як вийшла за мого батька та поїхала.

Лінда замислилась.

Вона з дитинства памʼятала тітку Герріет, як дуже добру та чуйну людину. Вона не дуже ладнала з молодшим братом, і той не був у захваті від її рішення переїхати.

Якщо тітка Герріет була знайома з матірʼю, можливо, вона не буде такою владною і токсичною, як Кет? Не намагатиметься керувати чужим життям? А може, навіть дасть добру жіночу пораду - звичайну, без спроби контролювати й зробити все по-своєму.

Саме цього не вистачало Лінді.

-Ваш батько хотів, щоб ви відплили зі мною з примусу, тобто, наказати вам це зробити - продовжив Джонатан - Але я наполіг, що маю спершу поговорити з вами. Можливо, краще було б вам лишитись тут, а мені - викликати на дуель цього містера Бартона й вимагати одружитись із вами по-чесному.

-Я ніколи за нього не вийду, бо він насильно поцілував мене.

-Отож-бо. Хоча за таку поведінку я маю право викликати його на дуель.

Джонатан сказав це так, ніби дуже хотів, щоб поєдинок відбувся. Лінді здалося, що в нього навіть очі засвітилися, ніби він уже дістався до Рональда.

-Подумайте, кузино - продовжив Джонатан. Після короткого мовчання він зробився спокійним і байдужим.

Він вклонився з підкресленою шанобливість й пішов.

Лінда боялася його й водночас щось всередині підказувало, що він цілком міг би їй сподобатись. Тільки якби нагодився зовсім трохи раніше…

Але в одному він правий. Ця подорож - її порятунок. Нехай вона ще не знає, чим усе завершиться, та як відреагує він і тітка Герріет на її вагітність. Проте й тут не було жодних шансів на рішення проблеми без скандалу.

Можливо, тітка допоможе. Вони могли б щось придумати разом. У бцудь-якому випадку, ані монастир, ані заміжжя, ані таємне народження дитини-підкидька для когось її не влаштовували. Вона нарешті мала щось тільки своє, і вона не втратить цього.

Лінда не хотіла нічого розповідати Кет, щоб не вислухувати її повчань. Але та сама почула про все від батька і ввечері зʼявилась у кімнаті сестри з рішучим виглядом.

-Ти погодилась, так? Ти вирішила поїхати з ним?

-Можливо - відповіла Лінда.

Вона знала, що сестра почне відмовляти й наполягати на шлюбі з Рональдом. Або потаємному народженні дитини в її маєтку. Вона мала декілька рішень, але жодне не влаштовувало Лінду.

Її влаштовувало тільки одне - те, в якому вона сама є хазяйкою свого життя. Якщо для цього потрібно було жити поруч із кузеном та немічною тіткою Герріет, вона готова.

Кет перелякалася не на жарт, почувши від батька, що він хоче відіслати Лінду до Америки.

Вона зробила все, щоб цього не сталося. Вона доклала стільки зусиль, і зараз усе це зайшло нанівець. Гірше бути не могло, окрім усвідомлення, що зараз вона має відпустити Лінду з незрозумілим кузеном, до країни, куди поїхав Гаррі, й де вони, чисто гіпотетично, можуть зустрітися, поговорити й дізнатися всю правду…

Але Лінда лишалася невблаганною. Це вперше, коли її броня виявилась настільки непробивною.

Кет скрипіла зубами від злості, стискала кулаки, хапалась за нюхальні солі й благала Пресвяту Діву, щоб та розсудила все правильно. Але небо не чуло її, і наступного дня Лінда за сніданком заявила, що готова їхати.

Ніхто, окрім Кет, не бачив, як Джонатан зловтішно й хтиво посміхнувся. Вона була впевнена, що їй не здалося, і кузен насправді не змінився. Він заявив, що більше не проситиме руки Лінди, проте Кет не була впевнена, що він не попросить чогось іншого…

Хоча, можливо, в цьому був свій плюс. Кет упіймала сестру, коли та збирала речі, вигнала слуг із кімнати й сказала:

-Це твій шанс. Я впевнена, він іще не байдужий до тебе.

-То й що? - озвалась дівчина.

Вона не була в цьому впевнена. Після розмови з Джонатаном не можна лишатися впевненим ні в чому. Лінда й сама не знала, де він брехав, а де говорив правду, проте найважливішою була загальна істина - він брав її з собою до Америки.

Кет закотила очі.

-Чому ти така дурненька? Зваб його й одружи на собі. Він сватав тебе.

Лінда згадала, як іще вчора, під час розмови з Джонатаном, подумала про це. І як нещиро він засміявся у відповідь на її припущення. Минуле сватання явно зачепило його, хоч він і показував, що йому байдуже.