Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Лінда відмітила, що Кет захоплено поглядала на нього. Ну, справді, вона теж захопилась Гаррі, бо той був сильним. Схоже, це поширена й завжди фатальна помилка будь-якої дівчини.

Але батько не був у захваті.

-Не думаю, що моя родина хоче бути замішаною ще й у такому скандалі - сказав він - Дорогий племіннику, я думаю, нам із вами потрібно поговорити після сніданку на самоті.

-Як скажете, дядьку - Джонатан схилив голову, але перед цим зиркнув на Лінду.

Його погляд знову нічого не виражав.

Навіть у садку на прогулянці Лінда не могла позбутися Кет.

-Добре було, якби наш кузен таки зробив те, чого хоче - говорила вона - Тоді Рональд був би змушений одружитись із тобою на знак вибачення.

-А скандал? Ти хіба не боїшся?

-Коли через кілька місяців у тебе почне рости живіт, стане гірше - Кет перейшла на шепіт - Рішення потрібно знайти вже зараз. От прямо сьогодні.

-Перепрошую, кузини!

Жінки обернулись. Кузен Джонатан стояв і мило посміхався.

-Перепрошую, що перервав вашу розмову - він вклонився - Проте мені потрібно поговорити із міс Ліндою.

-Міс Лінда не має від мене секретів, любий кузене - сказала Кет. Тим самим жорстким голосом, яким вона говорила тоді, коли не хотіла чути заперечень.

Лінда завжди боялася цього голосу. Навіть тепер, коли вперше після Гарріної втечі відчувала, що не самотня.

Проте Джонатан і оком не моргнув.

-Ніяких секретів, дорога Кет - сказав він так само любʼязно, не змінюючи виразу обличчя - Просто особиста розмова.

Він глянув на Кет, і в його погляді знову зʼявилось щось таке, від чого ще раніше і в Лінди, і у всіх інших бігли мурахи по шкірі.

Віконтеса змішалась. Тут її сили й здатності завжди підкоряти собі все та всіх не стало.

-Ну..добре - Кет схилила голову - Гаразд. Але ти маєш потім розповісти мені все.

Це вже до Лінди. Над нею сестра все ще мала владу.

Кет пішла. Лінда лишилась із кузеном на самоті, й той знову зробився милим.

Проте вона ще не знала, чи варто сприймати його саме таким.

-Вона вами керує? - запитав Джонатан, не дивлячись на кузину. Він підійшов до куща, на якому буяли квіти, й Лінда відчула душевний біль, бо згадала, як Гаррі доглядав за ними.

-Вона дбає про мене - відповіла дівчина. Питання Джонатана було дивним, проте вона раптово відчула симпатію до нього.

-Так, звісно - кузен широко, проте не щиро, напевне, вперше за увесь час, посміхнувся - Усі про вас дбають. Аж занадто завзято.

-Ви про що?

-Ні про що - Джонатан перестав посміхатися - Я тут, щоб поговорити з вами про те, чого хоче для вас ваш батько.

Його голос звучав діловито.

-Кузино, насправді я приїхав, що повідомити, що моя мати дуже хвора та потребує підтримки. Знаєте, в неї важкий характер, ми з нею не дуже ладнаємо. Зараз вона прикута до ліжка й зробилася ще більш сварливою, ніж була.

Лінда востаннє бачила тітку Герріет дуже давно, ще коли була дитиною, і майже не памʼятала її.

-Я вам співчуваю - сказала дівчина.

Джонатан нетерпляче махнув рукою.

-Облиште, це зайве. Я ще не закінчив. Так от, моя мати хвора і їй потрібна компаньонка, дівчина, яка була б із нею поруч, слухала її розповіді, допомагала їсти, ну…таке. Я не можу знайти для них доглядальницю, бо вона всіх виганяє і вимагає бачити когось зі своїх племінниць. Тобто, вас.

Він замовк і підійшов ближче, мало не впритул до Лінди.

Він дивився їй прямо в очі. А потім підняв руку й прибрав з її щоки пасмо, що вибилося з зачіски.

-Дивовижно, як складається життя - сказав він, не відводячи погляду - Колись я просив вашої руки, та тоді ваш батько вважав, що ви занадто хороша для мене.

Лінда почувалася незатишно від того, що він так дивився, але не відводила погляду. Коли вже він надумав грати в переглядки, вона не програє.

-А зараз - Джонатан і собі не відводив погляду - Ваш батько пропонує мені взяти вас із собою. За три дні я відпливаю до Америки.

Лінда відчула запаморочення й мусила відвести погляд. Чорт забирай!

Чомусь їй не хотілося ані програвати, ані показувати слабкість у присутності Джонатана.

Кузен знову широко посміхнувся. Цього разу дуже щиро й занадто насмішкувато.

-Мій дорогий дядечко розповів про вашу поведінку - продовжив він - Та я й сам дещо чув. Ваш батько не знає, що з вами робити, бо ви занадто незалежна й неслухняна, і хоч ваша старша сестра й керує вами, все ж їй не вдається тримати вас під каблуком.

Останні слова він говорив із захопленням, яке й не намагався приховувати.

Та Лінді це не лестило. Гаррі теж дивився на неї з захопленням.

-Тому він хоче відіслати вас до Америки на якийсь час, щоб усі скандали, повʼязані з вашим іменем, стихли - продовжив Джонатан - А може, й тому, що насправді хоче вас позбутися. Я не люблю брехати, кузино.

-Позбутися, бо я не його рідна донька? Так?

-Так - тішився Джонатан - Як добре, що ви це знаєте. Тоді не доведеться придумувати, як сказати це вам і не образити.

Потенційне майбутнє пронеслось у Лінди перед очима. Воно не робилось більш певним, адже не давало ніякого конкретного рішення того, що вона, незаміжня й самотня, матиме дитину від хлопця, який її покинув.

-А якщо я відмовлюся?

-Ну… - Джонатан струснув довгим волоссям, і сережка в його вусі якось хижо зблиснула - Тоді ваш батько має намір відіслати вас у монастир.

Лінда відкрила рота. Нехай цей жест і не був властивий леді.

Вона відразу уявила себе в одязі черниці, на колінах перед розпʼяттям. І згадала книгу «Про природу речей». І Гаррі. Як він говорив про неї, здається, на цьому самому місці…

-Ні! - вигукнула Лінда, щоб відігнати видиво колишнього коханого, яке поставало зараз перед нею.

-Я так і думав - самовдоволений голос Джонатана повернув її в реальність - Ваш батько впевнений, що вас не вдасться видати заміж. Тому й хоче або відіслати доглядати за моєю матірʼю, або відправити в монастир. Перше - зворотнє, друге - ні.