Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Лінда памʼятала його, коли він приїздив сюди минулого разу. Тоді їй було пʼятнадцять, вона була зовсім юною, нічого не знала про стосунки між жінками й чоловіками та не планувала ніколи закохуватись чи виходити заміж.

У той час кузен начеб-то приїхав відвідати дядька, але насправді Лінда не була впевнена, що він переслідував саме цю мету. Швидше хотів поглянути на головну перешкоду до отримання ним титулу баронета - на неї. Кет тоді приймала залицяння свого нині покійного чоловіка.

Сестра казала, що тоді кузен сватав її. Його не зупиняло те, що вони досить близькі родичі. А може, він знав про те, що насправді в них немає спільної крові…

У Лондоні про кузена знали, як про баламута та ненадійну особу. Ніхто не знав, чим він насправді займається, хоча було відомо, що він отримав хорошу освіту й мав успадкувати маєток та кошти ще й свого батька.

Зараз він стояв на порозі й дивився на обох кузин, широко посміхаючись.

Лінда відмітила, що кузен Джонатан виглядав привабливим. Тоді, коли вона бачила його востаннє, він викликав страх, бо занадто відверто й проникливо дивився на неї. Тепер, коли їй було відомо значення тих поглядів, вона більше не боялась.

Джонатан не був схожий на інших джентльменів,

Може, кузен сподобався б їй, якби не…

Лінда проковтнула клубок у горлі.

Якби вона могла бачити поруч із собою ще когось, окрім Гаррі. Він і зараз постав перед її очима, заступив кузена і перетворив його на свою бляклу й нецікаву тінь. Вся екстравагантність Джонатана зникла, бо не могла зрівнятися з тим, що Лінда любила в Гаррі.

-Кузини, я неймовірно радий вас бачити - Джонатан поводився, як справжній вихований джентльмен, хоча Лінда не памʼятала цього за ним, коли він приїздив минулого разу - Я був тут у справах і не зміг не навідати дядька й не побачити вас.

Він залишався таким самим милим протягом усієї вечері. Лінда почувалась не дуже добре, бо її захитало в кареті, й не давала спокою думка про те, що росло всередині неї.

Вона не хотіла його й не була готова до його появи на світ. Вона мусила позбутися паразита, Гарріної частини, витравити його з себе. Хай би що не казала Кет, для неї це єдине можливе рішення.

Але сестра, звісно, думала інакше. Вона увірвалась до кімнати Лінди відразу після того, як усі пішли спати.

-Не думай, ніби я залишу тебе тут на самоті й дозволю робити дурниці - заявила вона - Сьогодні й до того дня, доки ми не знайдемо рішення, я спатиму з тобою.

Лінда починала сердитись.

Кет знову керувала нею. Знову потрібно було робити все тільки так, як вона сказала, й ніяк інакше. Знову вона не лишала інших виборів чи варіантів.

У цей момент Лінда люто ненавиділа Гаррі. Біль всередині неї почав змінюватися злістю. Якби він не кинув її, вона була б уже далеко звідси й мала б можливість жити власним життям. А якби не зробив їй дитину, вона не мусила б зараз думати, як вирішити цю проблему.

Але він поїхав собі. Він вирішив, ніби так можна. Лінда зі злістю зліпила зуби й відвернулась, щоб Кет не стежила за її обличчям.

Вона знову не мала нічого свого. Все в цьому будинку не належало їй, навіть ця кімната. Тут жила донька баронета, але вона не була нею. Вона не була ніким із тих, ким її вважали. Наразі - тільки закоханою та вагітною дівчиною, яку назавжди покинув хлопець. Він зробив це, бо не вважав, що вона годиться на роль його дружини.

Усі завжди приймали рішення за неї. Навіть Кет - зараз. Сестра все думала, що робити з вагітністю, але жодного разу не запитала, чого хоче сама Лінда. І, як і завжди, знецінила її бажання.

Лінда лягла й спробувала прислухатись до себе всередині, доки Кет читала молитву.

Невже там, у її животі, хтось живе? Як він міг там оселитися?

Лінда прислухалась так довго, що втомилась це робити. І, нарешті, щось почула.

Колись жінки казали, що діти можуть рухатися в животах у своїх матерів. Але не відразу, тільки тоді, коли стають достатньо великими. Цей паразит мав би бути дуже дрібним, таким самим, як і Гарріна совість.

Та все ж він існував. Лінда якимсь дивним, незрозумілим способом відчула це.

І здивувалась. Бо раптом подумала, що паразит був єдиним, що належало тільки їй.

Гаррі покинув її. Отже, він уже не мав відношення до того, що жило всередині неї. Воно було її, власним, живим. Єдиним у цьому будинку, чим не міг керувати ніхто, окрім неї.

Лінда здивувалась цій думці й тому, що вже не хотіла позбуватися дитини. Вона вперше подумки назвала паразита саме так, і це теж видавалось дивним. Але вона неодмінно щось придумає. Гаррі покинув її, бо не думав, ніби вона здатна приймати рішення самостійно. Кет теж так вважала, тож настав час довести протилежне.

Під час сніданку кузен Джонатан був таким самим милим і ввічливим, як і вчора. Він поспівчував втраті Кет, поговорив про щось із Генрі, а потім звернувся до Лінди:

-Я мушу викликати на дуель того, хто образив вас, кузино.

Лінда вдавилась їжею.

-Цього…містера Бартона. Це ж він насмілився розпускати дурні чутки, ніби-то ви мали роман із якимсь бідняком?

Чутки? Рональд говорив і таке?

Лінда тільки в той момент збагнула, настільки насправді хитке її положення, ще й з урахуванням чуток про її походження.

-Так, це він - Кет знову відповідала за неї. Лінда знову дратувалась, притому, що її нудило.

-Але все це наклеп - додав батько - Моя донька просто відмовила йому.

-Так, я зрозумів - Джонатан зиркнув на Лінду, але його погляд нічого не виражав - Проте той юний джентльмен наговорив поганого про мою кузину. За це я маю викликати його на дуель.

-У цьому немає потреби - заперечив батько.

-Чому ж, є. Знаєте, дядьку, ви можете вважати мене запальним, проте я часто вирішую питання честі саме таким способом. І ніколи не програю. Тож цей юний джентльмен повинен буде принести вибачення.

Це звучало справді загрозливо. Кузен знову робився схожим на того, яким був під час свого минулого візиту.