Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Уявляє собі її без одягу в його квартирі.

-Я проведу тебе додому? - запитав він, намагаючись приховати жаль у голосі.

Дурень! Хіба можна питати? Треба просто робити і все. Провести її додому, а потім, нарешті, домовитись зі священником та одружитися з нею. Це було правильно, це потрібно було робити спочатку, а вже потім думати про неї без одягу й те, чим можна з нею зайнятися.

До того ж, він нічого не знав про ось це, останнє. Тільки трохи від хлопців та Алекса.

-Ні - відповіла дівчина.

Ну, можна було б і піти, коли він уже знайомий із Бетті. Але її тут не було. Залишались тільки вони удвох.

І вдома Кет. І батько, вірніше, той, кого вона досі так називала. Вони обоє брехали їй стільки років, скільки вона живе на світі.

Її життя так довго було несправжнім. І нарешті скоро воно стане таким, як треба. Лінда не хотіла сьогодні повертатися додому.

-Ні? - перепитав Гаррі, відчуваючи, як його ноги починають терпнути й труситися - Ти не хочеш додому?

Він зазирнув у карі очі дівчини, але не побачив там нічого, окрім рішучості та впевненості.

-Не хочу - відповіла Лінда. І, помовчавши, запитала:

-Ти знав, що мій рідний батько - французький актор?

Гаррі кліпнув очима.

Це була одна з причин, чому він ніколи не казав їй назву газети, в якій працював. Бо саме там активно поширювали ці чутки серед представників середнього класу. Автор тих статей стверджував, що маж беззаперечні докази, і ніби-то ця правда відома всім, окрім самої Лінди.

Гаррі було байдуже, хто її батько. Той актор, про якого говорили, зник у невідомому напрямку, про нього ніхто нічого не чув уже багато років. Фактично його не існувало, тож хіба мало значення, був він чи ні?

-Ну…не те, щоб я прямо точно знав…

Про це всі говорили. Казали, що в аристократичному світі не потрібно було й тих чуток, які розносили газети, щоб у черговий раз нагадати про це. Лінда занадто схожа на свою матір, у ній немає нічого від баронетів Райтів. Зате достатньо нахабства, самовпевненості й схильності до бунту, як у її пройдисвіта-батька.

-У твоїй газеті говорять про це? Чи говорили? - дівчина розпитувала напрочуд твердим голосом.

Напевне, в глибині душі вона завжди знала, що так і є.

-Та…говорили.

-І що саме?

-Ну…що той актор був коханцем твоєї матері доти, доки гастролював тут, а потім вона з ним втекла, але повернулася. І твій батько…баронет…визнав тебе своєю донькою, щоб не накликати скандалу, але люди все памʼятають і знають…

Так от чому Кет не хотіла, щоб вона їхала до Америки! Вона вигадувала казочки про бідність, але так і не сказала правди…

Лінда ткнулася лобом Гаррі в плече.

Все, з чим вона жила раніше, було чужим. Настав час розпочати нове.

-Вони ніколи не говорили мені - пробурмотіла дівчина - А батько ще й заперечував. Казав, що це брехня.

-Але може, то й неправда.

-Правда. Я знаю. Я впевнена.

Гаррі обняв її й притиснув до себе.

Вона хотіла його поруч, і він був їй потрібен. Нарешті настав той момент, коли вона не намагалася керувати ним.

-Не зважай на те - прошепотів хлопець - В Америці до цього всім буде байдуже.

Лінда міцніше притиснулася до нього.

-Агов, Гаррі!

Повз проходила юрба хлопців. Вони саме йшли святкувати весілля до шинку й побачили Гаррі.

-Твоя подружка чарівна, але чи вміє вона пити, як ми? - почулося з натовпу.

-Бери її з собою та ходімо, покажемо, як розважаються звичайні люди!

Гаррі закотив очі.

-Не буде тут спокою - пробурмотів він.

Йому не хотілося йти з Ліндою до шинку. Це місце не для неї, як і взагалі все це…

-У тебе вдома сьогодні буде Алекс? - запитала дівчина.

-Ні…Він уже кілька днів зі мною не живе.

-То ти сам?

Лінда продовжувала говорити це в його плече. Але всередині щось починало муляти, щось слизьке й холодне, схоже на страх. Із них двох вона завжди була хоробріша, здається так, але тепер…

-Так - Гаррі не міг заспокоїти ноги, бо вони знову починали труситися.

-А можна мені до тебе додому?

І ось вона у нього вдома.

Лінда заглушила в своїй голові голос Кет, який стверджував, що дівчата ніколи не приходять додому до хлопців. Це заборонено й можливо тільки в тому випадку, якщо на твоєму пальці обручка й ти прямуєш додому до свого законного чоловіка. Інших варіантів не існує.

Правда, Кет ніколи точно не пояснювала, чому. Завжди тільки хрестилася, закочувала очі, кликала Пресвяту Діву й хапалася за нюхальні солі.

Лінда була вражена тим, що бачила, але через страх і водночас бажання того, що мало статися, не могла зосередитись.

Вона ніяк не уявляла собі квартиру Гаррі. Завжди думала про неї приблизно так, як про свою кімнату, але виявилось, що бідне життя…так би мовити…насправді багато в чому обмежене. Він мав так мало меблів! І в нього взагалі не було великого люстерка…

Ось це, останнє, було найбільш неприємним. Бо Лінда не могла пригладити волосся і взагалі як слід роздивитись себе. І почувалася повною дурепою, думаючи про Бетті, адже та явно була кращою…а може, й гарнішою.

Гаррі мав би запропонувати дівчині сісти й мав для цього другий стілець, що лишився після Алекса. Але, тільки переступивши поріг квартири, він зрозумів, настільки сильно соромиться всього, що тут було, і як насправді не готовий знайомити Лінду з цим.

Але шляху назад немає. Він не може відступити.

Почуваючись повним остолопом, він якийсь час просто стояв і переминався з ноги на ногу. І ненавидів себе за це. Рональд, певне, не був би таким йолопом…

Лінда виглядала збентеженою, і хлопець думав, це саме через те, що вона потрапила в бідно обставлену невелику кімнату. Це життя не для неї.

Може, Алекс правий?

Та що це він? Адже дівчина зараз тут, із ним, вона не захотіла йти додому. Тільки це мало значення. І вона явно чекала від нього більш рішучих дій.