Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Озирнувшись навколо, він намагався знайти хоч якийсь знак, що підказав би, куди вони поділися. Але парк здавався порожнім і тихим, немов він залишився тут зовсім один. Джейкоб відчув розчарування, але водночас і тривогу. Те, що він спостерігав, явно мало значення, але тепер ця нитка раптово обірвалася.

Озирнувшись, Джейкоб зрозумів, що знаходиться неподалік від входу в парк. Вирішивши не чіпати жодного каменя , жодної гілочки, він обережно попрямував назад, сподіваючись знайти сліди втікачів.

Під ногами шаруділо опале листя, і Джейкоб уважно дивився під ноги, шукаючи будь-які знаки – відбитки взуття, зламані гілочки чи інші ознаки того, що тут нещодавно проходили люди. Його погляд ковзав по землі, вишукуючи щось незвичайне. Слабкий промінь ліхтаря висвітлював деталі, які за інших обставин залишилися б непомітними.

Раптом Джейкоб помітив ледь помітні сліди, що вели до місця, де раніше стояв кур'єрський фургон. Вони були майже непомітними, але досвід і інтуїція підказали йому, що це те, що він шукав.

Обережно слідуючи за ними, він намагався не зруйнувати тонкі відбитки взуття, які могли дати йому підказку. Сліди були нерівними, неначе люди, які їх залишили, поспішали, намагаючись якомога швидше зникнути з поля зору. Вони вели прямо до того місця, де Джейкоб бачив фургон раніше.

На вулиці панувала тиша, що здавалася майже нереальною. Жодного звуку, жодного руху – тільки місяць висів над містом, осяваючи все навколо своїм холодним світлом. Відчуття, що все навколо застигло, підсилювалося пустими вулицями. Лише ледь помітні сліди на землі і тільки приглушений відбиток шин від фургона нагадували про присутність інших людей тут зовсім недавно. Джейкоб відчував, як напруга наростає, але зберігав спокій, поступово просуваючись вперед, уважно стежачи за кожним кроком.

Відчуваючи пульсуючу тривогу, Джейкоб обережно оглянув місце біля фургона. Він шукав будь-які сліди чи підказки, які могли б пролити світло на те, що тут відбувалося. Не знайшовши нічого суттєвого, він вирішив не витрачати більше часу і швидко повернутися до місця таємних зборів. Його рухи були чіткими та спокійними наче у нічного звіра, завдяки навичкам, які він розвинув під час служби. Він знав, що кожна секунда має значення, і не міг дозволити собі упустити жодну деталь.

Джейкоб обережно просувався парком, намагаючись залишатися в тіні дерев і кущів, щоб не привертати до себе уваги. Він рухався плавно, як хижак, уважно прислухаючись до кожного звуку і руху навколо. Військовий досвід навчив його залишатися непомітним навіть у найскладніших ситуаціях. Він усвідомлював, що в парку може залишитися хтось із окультистів, тому його увага була максимально зосереджена. Кожен крок і кожне переміщення він робив з обережністю, готовий у будь-який момент зникнути в темряві.

Коли Джейкоб дістався до місця, де нещодавно зібралися змовники, він побачив лише згасаюче вогнище, яке ледве тліло, випромінюючи слабке світло і залишаючи в повітрі тонкий серпанок диму. Навколо панувала моторошна тиша, яку порушував лише ледве чутний шурхіт листя під його ногами. Темні, мовчазні дерева оточували поляну, створюючи відчуття, що ліс живе своїм таємничим життям.

Відлуння нещодавнього дійства ще відчувалося в повітрі. Здавалося, що тіні, що розпливалися серед дерев, лише чекали на новий рух, щоб знову ожити. Вогонь, що згасав, кидав на землю дивні, покручені тіні, які нагадували примарні постаті, що танцюють свій останній танець. Навіть вітер, що прокрадався між гілками, ніби шепотів якусь зловісну таємницю.

Джейкоб відчув, як холодний піт покрив його спину, але залишався непохитним. Здавалося, змовники поспішали приховати всі сліди своєї присутності, але не змогли повністю знищити залишки своєї діяльності. Атмосфера навколо була напруженою, ніби сама природа затримала подих в очікуванні чогось зловісного, щось невидиме, але відчутне висіло в повітрі.

Оглянувши місце, Джейкоб зрозумів, що ситуація занадто серйозна, щоб її ігнорувати. Він дістав телефон і набрав 911. Голос оператора на іншому кінці лінії звучав байдуже, як завжди, але коли Джейкоб почав розповідати про таємні збори, дивні вогні та людей, що тікали з важким пакунком, його слова зустріли зі скептицизмом.

Оператор, здавалося, вирішив, що це черговий вигадник або просто хтось із надмірною уявою, але все ж пообіцяв надіслати патрульних перевірити ситуацію.

Джейкоб залишився чекати на поліцейських, сидячи на невеликому камені біля згасаючого вогнища. Ніч накрила парк ще густішим мороком, і тиша ставала майже нестерпною. У цій самотній тиші його думки знову почали крутитися навколо того, що він бачив.

Ці люди, їхня панічна втеча, дивні символи, які переслідували його по всьому місту, — усе це здавалося частиною якоїсь величезної таємниці, що відбувалася просто під носом у звичайних мешканців Талси. Джейкоб відчував, що те, що він бачив, було лише верхівкою айсберга. Але що саме ховалося під поверхнею? Яка сила стояла за цими людьми, і чому вони так боялися бути викритими?

Час тягнувся повільно, і Джейкоб, поглинутий своїми думками, ледве помітив, як минають хвилини, а потім і години. Лише тихий звук наближаючої поліцейської машини повернув його до реальності. Джейкоб усвідомлював, що його історію можуть сприйняти з недовірою, але вирішив не приховувати правду. Він мусив дізнатися, що насправді відбувається, навіть якщо для цього доведеться порушити всі правила.

Невдовзі до місця події прибули патрульні. Їхній підхід був спокійним, і вони явно не були вражені розповіддю Джейкоба. Один з офіцерів, з втомленим виразом обличчя, швидко окинув поглядом затухаюче вогнище та навколишній ліс, знизав плечима і з саркастичною усмішкою зауважив: "Схоже, молодь вирішила влаштувати собі нічні розваги."