Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Він довго стояв на балконі, занурившись у роздуми, загубившись у часі. Але тривожне відчуття не проходило. Тільки пізно ввечері, коли місяць почав хилитися до обрію, Джейкоб нарешті повернувся в ліжко.

Спостерігаючи за тьмяними вогнями парку, Джейкоб відчував, як усередині нього наростає тривога. Він намагався сфокусувати бінокль, але вогні зникали у темряві, залишаючи за собою розмиті тіні. Світло було занадто далеким, щоб його розгледіти, але його присутність відволікала його. Джейкоб довго стояв на балконі, вдивляючись у темряву і намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Не гаячи часу дарма він вирішив діяти. Накинувши куртку, пішов у напрямку таємничого світла. Він ішов тихою вулицею, але на ній не було жодної людини. Єдине, що він побачив біля входу в парк, - це припаркований осторонь фургон доставки. Не звертаючи на нього уваги, Джейкоб ішов дедалі глибше й глибше в парк. Його серце билося швидше, а занепокоєння зростало з кожним кроком. Він був сповнений рішучості з'ясувати, що це за світло і що воно означає.

Джейкоб обережно пробирався через парк, оповитий нічною тінню, намагаючись, щоб ніхто не зміг його знайти. Він добре знав парк і знав, як кожна стежка пробирається крізь дерева, де підлісок найгустіший, а де відбиваються промені від кількох ліхтарів. Він вибрав найтемнішу стежку і тихо пішов нею, вдивляючись углиб парку.

Тривога загострила його почуття, загострила інстинкти і змусила кожен звук здаватися голоснішим, ніж він був насправді. З кожним кроком він дихав дедалі тихіше й тихіше, щоб не привертати уваги. Джейкоб знав, що наближається до чогось важливого, можливо, навіть небезпечного. Він знав з досвіду, що поспіх або неувага можуть виявитися смертельно небезпечними.

Вогні, які він міг бачити з балкона, світили так яскраво, що він міг бачити їх крізь гілки дерев, ніби вони запрошували його підійти. Джейкоб пробирався між стовбурами, уникаючи відкритих ділянок, щоб не потрапити в поле зору, і шукав тінь дерев. Його серце билося швидко, але чітко. Тут відбувалося щось дивне й загадкове.

Джейкоб повільно рушив через парк і вибрав найбільш зручне для спостереження місце. Його досвід снайпера, отриманий під час служби, став йому у пригоді. Він знав, як розташуватися так, щоб бути максимально помітним і при цьому сховатися від сторонніх очей.

З густих кущів на височині йому добре було видно галявину з дивними мерехтливими вогниками. Він обережно присів і зайшов у тінь, щоб злитися з навколишньою темрявою. Звідси я зможу спостерігати за тим, що відбувається попереду, не видаючи своєї присутності.

Приклавши до очей бінокль, Джейкоб почав уважно вивчати джерело світла. Кожна деталь була важлива. Попередній досвід дозволяв йому концентруватися на дрібницях і прибирати все зайве. Навколишня природа здавалася застиглою, і тільки світло, що сяяло попереду, здавалося, рухалося в часі під дією якоїсь таємничої невидимої сили.

Джейкоб тільки встиг навести бінокль на групу людей, коли раптом вогні згасли. Сцена перед ним змінилася миттєво: люди, які щойно були зосереджені, раптово кинулися врозтіч, немов щось їх налякало. Вони розбігалися в різні боки, наче в паніці, їхні силуети швидко зникали в темряві серед дерев і чагарників.

Зберігаючи спокій, Джейкоб спостерігав за ними через бінокль, намагаючись зрозуміти, що могло викликати таку раптову реакцію. Він напружено вдивлявся в темряву, шукаючи будь-які ознаки, які б пояснили страх людей, але нічого підозрілого не помітив. Лише слабкі відблиски на листі дерев залишилися від загадкових вогнів, які поступово зникали.

Джейкоб помітив, як двоє людей, тікаючи, поралися з важким об'єктом, який несли разом. На перший погляд, це виглядало як великий згорток, обгорнутий тканиною або пледом, але навіть з відстані було видно, що він важкий і незручний для перенесення.

Вони рухалися швидко, але через вагу згортка їхні дії були незграбними і непевними, що лише підсилювало атмосферу тривоги та хаосу. Джейкоб уважно стежив за ними, намагаючись розгледіти, що саме вони несуть, але темрява і відстань ускладнювали це завдання.

Щось у цьому згортку викликало у нього неприємне передчуття, і серце Джейкоба забилося швидше. Тримаючи їх у полі зору, він почав думати, чи не пов’язано це з символами секвої, які він досліджував.

Обираючи обережний шлях через густі кущі та залишаючись у тіні дерев, Джейкоб вирішив прослідкувати за людьми, намагаючись не привертати до себе уваги. Він рухався тихо, використовуючи свій військовий досвід, щоб уникнути хрустких гілок і шелестіння листя, які могли б його видати.

Люди попереду продовжували боротися зі своїм важким ношею, час від часу озираючись, немов перевіряючи, чи не слід за ними. Джейкоб тримався на достатній відстані, щоб залишитися непоміченим, але водночас близько, щоб не втратити їх з виду. Він ретельно обмірковував кожен крок, намагаючись не залишати слідів і бути якомога менш помітним у цю темну ніч.

Здавалося, що люди мають якусь мету, адже рухалися в певному напрямку, і Джейкобу стало цікаво, куди вони прямують і що насправді несуть.

Джейкоб продовжував тихо слідувати за ними, обираючи кожен крок з максимальною обережністю. Він відчував напруження в повітрі і уважно спостерігав за їхніми рухами. Але раптом, немов тіні, люди зникли з його поля зору.

Джейкоб зупинився, прислухаючись до звуків нічного парку, але чув лише шелест листя та віддалені звуки нічних тварин. Ніяких кроків, жодного шурхоту – ті, за ким він стежив, зникли безслідно.