Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

- Майкл… Ти ж… Ти…

- Лізі домовляй, що ти хотіла сказати. Я що? - Він відставив пакет із їжею. - Ти хочеш уточнити, чи чув я про дитину? Відповім, відповідь так. Чи, може, ти хочеш нарешті поговорити, чому я дізнався про те, що стану батьком випадково, в барі і зовсім від чужих мені людей?

Лізі відкривала рота, але не вимовляла ні звуку.

- Знаєш, я думав, що ми не настільки стали чужими. Так, ми розірвали наші стосунки. І в цьому лише моя провина. Я це визнаю. Але… але невже ти ненавидиш мене настільки, що була готова позбавити мене права знати про дитину? Я розумію, що я не святий, я зробив багато промахів за своє життя. Але я не настільки завинив перед тобою. Так, я не давав жодних обіцянок на майбутнє. Але дитина, дитина все змінює…

 Лізі нарешті змогла заговорити.

- А що по твою змінює появи дитини?

– Все змінює. Тобі не приходила в твою симпатичну головку думка, що я, як батько, маю право знати?

- Я хотіла сказати. - Вона промовила ледь чутно.

- Якщо хотіла, то чому нічого не сказала? Чому мовчала так довго? Лізі я розумію, ми не планували малюка, але коли так сталося я готовий взяти на себе повну відповідальність. Я буду допомагати. Я хочу бачити як росте малюк, хочу стати частиною його життя. В мене є гроші. Я зможу вас повністю забезпечити всім необхідним.

- Нам не потрібно від тебе нічого? – Елізабет гордо скинула голову. – Не треба від мене відкупатись. Я й так чудово розумію, що дитина ніяк не вписується у твоє холостяцьке життя. Моя заява про звільнення лежить у мене на столі. Отже, якщо це все, що ти хотів сказати…

Майкл окинув її холодним, суворим поглядом.

- Не пригадаю, що б я пропонував від тебе відкупитися? І що входить у моє життя, а що ні, вирішувати лише мені.

Атмосфера стала загострюватися. Майкл схопив куртку і попрямував до дверей.

- Я трохи охолону і скоро повернуся. І якщо ти не хочеш зустрічатися з моїми адвокатами, раджу тобі залишитися тут і навіть не думати кудись втекти з моєю дитиною.

Майкл вийшов із квартири і голосно зачинив за собою двері. Притулившись до стіни, Лізі повільно сповзла на підлогу. Сльози, які так давно стримувала пролитися. Хлинули гарячими струмками по щоках. "Може я помилялася, приховуючи від нього вагітність?" Це питання крутилося у неї в голові.

– І що мені робити далі? Як бути? Як вчинити правильно? Елізабет перебралася на диван, згорнувшись калачиком обняла себе руками за вже округлившийся животик і знову заридала.

Вона розуміла що легко не буде. Але їм доведеться прийняти якесь спільне рішення, що влаштує їх обох. Таке яке буде краще для їх дитини.

 

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно