Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

доларів США були покликані залатати найочевидніші бюджетні діри, але жодним чином не розв’язали структурних проблем української економіки. Більше того, вони засвідчили ставку Кремля на нову модель інтеграції, що полягає у володінні та управлінні стратегічними галузями української економіки. Стереотипне ж уявлення багатьох росіян і президента Путіна зокрема, що «українці та росія­ни — це один народ» створює додаткову, не зовсім раціональну мотивацію російської політики в Україні.

Очевидне втручання Кремля в українські події має й важливий внутрішньоросійський аспект: картинки політичного хаосу та насильства в Україні покликані слугувати підтвердженням тези про правильність шляху авторитарної демодернізації та неприпустимість «кольорових революцій» у самій Росії. Загалом же сприйняття українських подій в Росії викривлене не тільки телепропагандою про «реванш шведів за Полтавську битву» та «розгул антисемітизму», а й надалі болісним процесом осмислення російським суспільством пострадянської політичної та культурної ситуації, звиканням до непростої думки про те, що Україна — це не лише нерозумний «молодший брат», а окрема нація й самостійна держава.

За влучним висловом журналіста Євгенія Кісельова, впродовж останніх місяців режим Януковича «із подиву гідною регулярністю ухвалював явно помилкові рішення, кожне з яких раз за разом піднімало завдання виходу з кризи на новий рівень складнос­ті». Виглядає на те, що увесь цей час президент Янукович всерйоз сподівався, що Майдан «сам розійдеться», а ситуація повернеться у стан перед 1 грудня 2013 року. Деградація та дуже ймовірний швидкий занепад наявного політичного режиму достатньо очевидні. Набагато менш очевидні обриси нової України та конкретика життєво необхідних реформ у всіх сферах життя країни, якій, схоже, варто звикати до нестабільності та багатовимірних наслідків нинішньої кризи. І незалежно від того, що саме відбуватиметься в найближчі місяці, зрозуміло, що ситуація в Україні залишається одним із найістотніших викликів для міжнародної політики. А доля великої європейської держави поза Європейським Союзом не може бути йому байдужою.

Текст вперше опублікований німецькою мовою у виданні: «Revolution der Würde», Claudia Dathe, Andrea Rustek, Hg. Majdan! Ukraine, Europe. Berlin: edition.fotoTapeta__Flugschrift, 2014, S. 33-38.

Євген СВЕРСТЮК

— український письменник, філософ, гоголезнавець, політв’язень радянського режиму. Народився у 1928 р. в с. Сільце Волинської області. Зкінчив у 1952 р. Львів­ський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету, потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України. Працював викладачем української літератури Полтавського педінституту, старшим науковим працівником НДІ психології. У 60-х рр. — за виступи проти дискримінації української культури, в 1972 р. — за промову на похороні Зерова звільнявся з роботи за політичними мотивами. За участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів у 1973 р. засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області) і п’яти років заслання (з 1979-го — столяр геологічної експедиції в Бурятії). Працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2 (1983-1988). Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським». Книга Сверстюка «Блудні сини України» (1993) відзначена Шевченківською премією. Живе і працює в Києві.

Змінні вітри часу
I

В історії найчастіше «обирають» попутний вітер. Рідше обирають дальшу перспективу, розгадуючи своє призначення.

Україна пам’ятає дві фатальні угоди. Перша — угода з Росією у 1654 році. Ніхто не читав її тексту і не бачив підписів. Але після угоди відчули чужинецький режим, потім поступове запровадження кріпосного рабства.

Друга угода — створення СССР 1922 р. Ніхто не бачив тексту угоди і не бачив підписів. Просто повідомлення з’явилося в московській пресі. Усі відчули жорсткий окупаційний режим, а в 1929 р. — запровадження кріпацького рабства, нечуваного в історії.

Комуністичний режим не змінив природи людини, але розмив її моральні підвалини, на яких трималася гідність особи. І та пошесть зіпсуття пішла по всій землі.

Европа давно зіткнулася з особливостями російського впливу і протистояла йому своїми традиціями, інституціями, де закоренився закон і право особи. В цьому є велика притягальна сила, проти якої військова сила мало важить.

Україна стоїть на межі між Росією і Заходом, який спрощено сприймав імперські поняття про «південь Росії». Однак навіть на рівні туристських вражень кожен відчуває, що то зовсім інший народ — навіть після стандартизації комуністичним катком. Як писав Гоголь: «зовсім інша натура, яку Провидіння наділило зовсім іншою історією.»

Нині історія поставила останню в світі імперію у всій її наготі і невизначеності, без міфів про третій Рим і про «світле майбутнє людства.»

Україна стоїть перед вибором, хоча вибір незалежності 1 грудня 1991р. і той історичний референдум був по-суті вибором західного напряму. Він був закамуфльованим совєтською риторикою з національним забарвленням і заплутаний зусиллями старої номенклатури, що залишилася при владі. Їм було б легше повертатися назад, ніж прокладати дорогу в новому напрямі.

Дорогу прокладають молоді, сміливі і самовідданні. Саме такі, яких КГБ винищувало з перших кроків.

Десовєтизація йде на рівні риторики і не зачіпає корисливо-матеріалістичного способу мислення. Спроби заснування хри­стиянсько-демократичної партії європейського типу зводились до використання бренду. Навіть заміна символів тоталітаризму зупинилася під впливом Росії, де все стоїть на старих місцях. Звідти ж йдуть нові ініціативи будувати пам’ятники засновникам кріпосництва Катерині ІІ і Сталіну.

А тим часом західний вектор Україна, в принципі, обрала ще в часи Хрещення Київської Руси і в часи козацького лицарства.

Європейський