Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

В українській мові слово «вартості» дещо відрізняється від слова «цінності», бо з тим останнім більш пов’язані матеріяльні цінності.

Коли говорять про Европейський вибір, то здебільшого мають на увазі політичну орієнтованість і матеріяльний достаток.

Насправді ж за тим поняттям стоїть вибір засадничих вартостей — вибір свободи, прав людини, закону, права.

Куди втікав від царя Івана Грозного князь Курбський? На Захід.

Куди втікав від свого батька Петра І його син царевич Олексій? На Захід.

Куди втікали від того ж царя сподвижники гетьмана Мазепи? На Захід.

Де рятувалися дисиденти, щоб уникнути ГУЛАГу? На Заході.

А куди втікала донька Сталіна?

Перелік можна продовжити, але уточнимо, що всі ці люди в пошуках свободи і права зробили Европейський вибір.

Чи значило це, що в Росії не було ні свободи, ні права?

Якась свобода і якийсь закон і тут був, бо ж мільйони людей тут жили…

Але щось не пригадується, хто з Заходу втікав до Росії і знаходив тут захист.

Річ у тому, що на Заході ще від часів Римського права закон був жорсткий, але один для всіх.

В Російській імперії, чи то до революції, чи після, закон до певних осіб «не застосовували», а застосовували, і суворо, тільки до ворогів або до тих, хто критикував владу.

Так само і дозована свобода: комусь вона була «вольготною», а для більшости була свободою раба.

Тому то говорили про Московію і Росію як країну рабства і чу­жинці, і самі росіяни. І колись, і говорять тепер.

­І втеча на Захід стає масовою.

А тим часом застереження поета звучить актуально і досі:

Але так само актуально звучить і його поклик:

Отже, йдеться тут про вибір вартости — свободи і закону. Йдеться про запровадження людського ладу у своїй країні. Про повернення людині гідності ГОСПОДАРЯ.

Не всі люди в Україні розуміли Шевченка і не всі приймають його слова сьогодні.

Для декого тепліше в тій звичайній атмосфері, до якої вони пристосувалися. Влаштовувати справи по блату чи за хабарі легше. Виконувати обов’язок важче, ніж відбріхуватись. Дотримуватись закону важче, ніж обминати закон.

Але молодь втікає від тих рабських умов у чужий світ, де треба важко працювати, зате є порядок. Для людської душі дуже потрібний лад.

Західний світ далекий від ідеалу. Він різний. Свобода там часто межує з розпустою. Демократія часом карикатурна. Лібералізм межує з безпринципністю. І люди там теж різні.

Але коли ми говоримо про вартості, то маємо на увазі щось глибше, що закоренилося в серцях, у свідомості, в звичках людей.

Говоримо про норми. Правові і моральні норми карбувалися віками. «Нагадаємо велику і просту істину, — пише Ортеґа-і-Ґассет, — що людина передусім і більш за все спадкоємець. І саме це, а не щось інше, докорінно відрізняє її від тварини. Тільки ж усвідомити себе спадкоємцем — значить осягти історичну свідомість».

В тому розумінні Европейська Спільнота є об’єднанням зовсім різних народів, які бережуть обличчя, свою історичну пам’ять, а єднаються на ґрунті спільних економічних і політичних інте­ресів.

Тварини, у яких є протилежні бажання, нападають одне на одного. Щось подібне було і у вождів у ХХ сторіччі. Европа в муках робила висновки.

«При зустрічі протилежних бажань людина звертається до моральних вимог справедливости і любови. В них міститься найцінніша умова запровадження миру між людьми для закладення спільної дружби і братерства». Коли ці слова писав український філософ ХІХ ст. Памфіл Юркевич, він не натякав на Російську імперію, яка більше думала про розширення своїх кордонів. Послідовник Канта, він ж обґрунтовував християнський принцип миротворчости, бо саме в ньому закладені творчі потенції.

«Людина відчуває моральний потяг до людини як для того, щоб від її слова і її думки сприймати внутрішнє збудження, живити і виховувати ними свою душу, так і для того, щоб у свою чергу відкрити їй свою душу, свої бажання, радості і страждання. Тут ми маємо так зване почуття людяности, яке дає нашому роду вище значення серед інших одушевлених істот нашого світу і яке ображається виявом усякого ворожого ставленням однієї людини до іншої».

На тлі історії закритого суспільства, будованого на теорії класової боротьби, ті слова сьогодні опритомнюють і накреслюють іншу альтернативу — щирости, одвертости, співчуття, породжені справжньою релігійністю, для якої все добре не тільки добре і плідне, але й священне. Людина має бути гідною свого Творця.

В нинішній ліберальній Европі такі слова не в моді. Але саме вони зрошували той ґрунт, на