Башлер Жан - Нарис загальної історії

вважається більш або менш однорідним чи неоднорідним цілим, складові елементи якого можуть дуже довго зберігати пам’ять по свою знищену незалежність і живитися надією відновити її. З іншого боку, імперія — це політія, яка перебуває під постійною загрозою повернення до транс-політійного стану, якщо контроль із боку центру знизиться і гору візьмуть відцентрові сили. Усі ці риси імперії дають підстави припускати наявність зони проміжних проблем між тими, що стосуються єдності та міцності імперської політії, та тими, що народжуються від її стосунків із зовнішніми політіями. У цій проміжній зоні імперія перебуває в контакті з елементами, включеними до ареалу її панування, але які повністю чи частково виходять з-під її реального контролю і постійно загрожують імперській владі. Це — племінні елементи. !мперія може включати також багато народів, які опираються асиміляції та довічно зберігають свої звичаї. Такі меншини цікаво вивчати самі по собі або щоб підкреслити їхню барвистість, проте вони мало цікавлять загальну історію, бо є пережитками й музейними рідкостями, які сприятливі обставини чи загадкова впертість заморозили на якомусь етапі неолітичної лінії еволюції та увічнили в зовсім новому контексті. їхні здатності до об’єднання та до заподіяння шкоди майже нульові й сприяють їхньому увічненню через поблажливість, з якою імперська влада їх терпить.

Племінний елемент, навпаки, становить постійну загрозу. З його точки зору, бути в імперії чи поза нею — не має жодного значення. Між внутрішніми й зовнішніми племенами неможливо провести чіткий вододіл. Таке поняття, як «імперія і племінний уклад», краще відповідає нестійкій і змінній за своєю природою реальності. Загроза, яку становить племінний уклад стосовно імперії, виникає з того, що племінна будова спонтанно вписується в логіку «малої війни», або партизанської війни, за визначенням Клаузевіця, або «затягнутої війни», теоретичні засади якої сформулював Мао Цзедун. Її логіка спирається на два основних правила: розсіюватися, коли ворог наступає великими силами; спрямувати на розосередженого ворога переважаючі сили. Плем’я базується на механізмах злиття й розділення, які призвичаюють його до коаліцій на різних рівнях інтеграції. У разі крайнього тиску розділення може дійти до рівня сім’ї як одиниці, ще здатної опиратися й вижити в очікуванні сприятливіших обставин. Зі свого боку, імперська армія може зосередити сили, які переважають будь-яку мислиму племінну коаліцію, але щоб окупувати й контролювати певну територію, вона змушена розпорошувати ці сили по гарнізонах. Щоб зберегти свою перевагу та компенсувати свої слабкі місця, армія повинна зв’язати гарнізони один з одним за допомогою максимально швидких комунікацій. Швидкість залежить від технічних можливостей, яких не існувало в домодерну епоху.

Отже, армія та плем’я стихійно опиняються в двох протилежних станах, які з точністю відповідають двом правилам партизанської війни. Їхнє застосування дає змогу племенам без кінця-краю віддаляти поразку, а не перемогти імперію лобовим наступом на сконцентровані армійські сили або поступовим захопленням позицій. Племена можуть перемогти один раз масованим ударом, але вони не здобудуть остаточної перемоги; рано чи пізно їх розіб’ють, оскільки імперія має ресурси, об’єктивно більші за ресурси племен. Вони можуть знищити кілька гарнізонів, але не всі, адже дороги насправді дозволяють сконцентрувати сили на стратегічних точках. Одне слово, племена можуть не зазнавати поразки й виживати нескінченно, але вони не можуть і перемогти, хіба що імперія ослабне. Таке становище має для них два ймовірних виходи. У разі розпаду імперії племена можуть святкувати перемогу. У разі ослаблення центру вони можуть завоювати його та надати йому нової сили. У першому випадку вони сприятимуть затримці реставрації імперського ладу. У другому — забезпечують оновлення імперської сили.

Загальне становище має цілком асиметричний вигляд, оскільки племена повинні й можуть задовольнятися тільки виживанням і очікуванням сприятливого моменту, який рано чи пізно обов’язково настане, а в імперії є тільки один вибір: знищити племена або ж нейтралізувати їх. З точки зору стратегії племена захищаються, а імперія наступає. Ця асиметрія дозволяє виявити об’єктивні чинники, які підсилюють один одного. Вирішальну перевагу імперії в плані можливості концентрації сил і зменшення вартості контролю надають міста, рівнини, долини, осіле населення, висока його густота. Племенам сприяють гори, райони посушливого клімату, кочовий спосіб життя, великі незаповнені простори, усе те, що змушує дробити сили та збільшує витрати. У прямий спосіб або через економічні й технічні чинники рельєф місцевості та клімат слід вочевидь сприймати як вирішальні чинники, які впливають на стосунки між племенами та імперією.

Отже, ми знаходимо просте й слушне пояснення різних ситуацій, які їх можна виявити на історичному тлі. У Китаї племена розташовані на західній, північно-західній та північній окраїнах, оскільки в «країні вісімнадцяти провінцій» обмаль посушливих зон, а гори чітко поділені на кряжі природною ортогональною сіткою. У принципі, гори таки слугують опорними зонами для непокірних, але це не племена, а розбійники, тобто елементи, які вийшли з самого китайського суспільства. Розбійники й бандити можуть бути неприємним шкідливим явищем, але вони не в змозі загрожувати імперській владі.

В Індії гори розташовані на околицях, а мусонний клімат разом із можливостями зрошення за допомогою щільної мережі штучних водойм дозволяє селянам займати весь континент. У результаті цього племінні елементи розсіюються всюди та переходять до осілого способу життя. Власне, індійські племена утворюють систему з кастами. Касти можуть легко інтегрувати в себе племена, визначаючи їх теж як касти та змушуючи дотримуватися певних звичаїв. Цілком імовірний також рух у зворотному напрямку — від касти до племені, навіть попри те, що таке повернення до «варварства», ба більше, до «дикості», брахмани не зафіксували. Кастовий уклад затримує достатньо елементів племінної будови, щоб полегшити перехід від одного стану до іншого в обох напрямках. Таке балансування означає, що племена в Індії не є чинником, який порушує спокій, і навіть не є політичним чинником, що вказує на максимальний розрив між політичним і морфологічним. Єдина тріщина в цьому моноліті знаходиться на північному заході, за Індом і в пустельних зонах з обох боків його пониззя. Рельєф місцевості та клімат сприяли збереженню племінних зон, які опираються політичній владі та індійській цивілізації. Власне, ці райони незгоди є східною сходинкою Передньої Азії і відповідають, якщо вже продовжувати цю геологічну метафору, зоні насування одного ареалу на інший. Саме нею впродовж тисячоліть проходили загарбники та завойовники Індії.

У Передній Азії географічні умови винятково сприятливі для укорінення наведеної схеми й для забезпечення зразковості пари, яку утворюють плем’я та імперія.