Башлер Жан - Нарис загальної історії

Будова базується на містах, які контролює альянс політичної влади, релігійної верхівки та торгового багатства та які своєю чергою контролюють село та селян. У таких межах імперія — це зведення міст у мережу силою одного з них або ж силою загарбника. Всюди існують гірські райони й незрошувані випасні зони. У результаті впродовж п’яти тисяч років маємо неспокійне співіснування більш-менш потужних, великих і стійких осередків імперіалізації та племінних зон, які мешкають у стані відносно глибокої, різкої та руйнівної незгоди з імперією. Таке становище і такий подвійний характер існування зустрічаються по всьому ареалу — від Атлантики до Інду та від Центральної Азії до Індійського океану, за помітним винятком Єгипту, де надзвичайно посушливий клімат — за межами долини Нілу — не дав розміститися навіть племенам.

Рим відзначився і тут. На африканському й азійському ареалах він вступає в боротьбу з моделлю Передньої Азії та розв’язує проблеми так само погано, як його попередники й наступники. На європейському ареалі домінують рівнини, плато та середні гори, а помірний клімат усюди сприяє хліборобству й осілому способові життя. Ці умови найгірші для племен і їхньої оборонної стратегії. Навести як приклад можна хіба що кантабрійців, на підкорення яких римлянам довелося витратити роки після того, як Август в 25-27 рр. до н.е. узяв командування військами на себе, і балканські племена в зоні контакту з азійським ареалом. Між Роною і Дунаєм отаборилися, безперечно, германські племена. Становище нагадує Китай, хоча й з помітною різницею. Германці разом з кельтами, іллірійцями, греками, латинами, італіками, скандинавами, слов’янами, балтійськими народностями належать до індоєвропейської гілки. Усі вони належать також до одного й того самого світу, який лише недавно, в Іст. до н.е., навпіл розситили римські завоювання. Цей розділ реальний, але він не завадив контактам, обмінові й навіть взаємопроникненню між романізованим і германським світом. Основним наслідком зникнення Римської імперії стане інтенсифікація взаємопроникнення та закріплення зв’язків між цими «родичами». Різниця в становищі з Китаєм відчутна, адже в Європі немає такого постійного протистояння між двома відмінними людськими масами.

Можна також подивитися на стосунки між племенами та культурними ареалами з дещо більшої висоти й загальнішим поглядом, розглянувши Центральну Азію та її відносини з рештою Євразії. Від Південної Русі й навіть від угорської пушти[7] аж до Тихого океану простяглася величезна степова зона на південь від тайги. Холодний узимку та спекотний улітку клімат не сприяє рільництву тим більше, що можливості зрошення обмежені через домінантний напрямок річок на північ. Усю цю зону займають кочові та скотарські народності. Археологія й лінгвістика дозволяють виявити їх на відтинку в п’ять тисяч років і вирізнити етнічні риси — від індоєвропейців на крайньому заході до тюрко-монголів на крайньому сході. Ці племена мають однакову соціальну структуру, за якою окремі індивіди, роди та племена діляться на аристократію, простий люд, пов’язаний з нею зв’язками клієнта, та на рабів, якими володіють у першу чергу аристократи і які потрапили до такого стану через несплачені борги або через воєнні лиха.

Від часу одомашнення коня степові племена стають небезпечними воїнами для чотирьох культурних ареалів, на кордонах яких довжиною понад десять тисяч кілометрів вони мешкають. Одомашнення коня здійснили кочові скотарські племена, які починали з того, що впрягали його у візки, щоб полегшити собі пересування. Велика зміна відбувається близько 1500 р. до н.е., коли на коня сідають озброєні вершники. Поєднання воєнної техніки вершника з морфологічною технікою племінних коаліцій дає змогу мобілізувати потужне комонне військо та спрямовувати його через степовий коридор Центральної Азії. Час від часу ці вершники знімаються з місця і можуть викликати величезні пертурбації в Євразії. Найпомітнішими подіями можна вважати експансію індоєвропейців з середини III ст. в Європу, Малу Азію, Єгипет, Месопотамію, Іран, а звідти в Індію; напади гунів з кінця І тисячоліття до н.е. до першої половини І тисячоліття н.е.; навалу монголів у ХІІ-ХІІІ ст., завоювання турків кількома хвилями з ХІ ст. — османи почали свої завоювання з балканської Європи близько 1300 р. Кочовий племінний спосіб життя протягом тисячоліть зробив їх не-контрольованими. Доведеться чекати появи нової воєнної техніки — гармат і артилерії, щоб покласти край їхнім міграціям і навалам і щоб Центральна Азія стала російським і китайським Туркестаном.

Відносини між племенами та імперіями мають також і менш войовничий і воєнний характер, якщо підкреслити їхню взаємодоповнюваність і взаємні вигоди для обох сторін. У звичайний час стосунки можуть бути взаємно вигідними, але така співпраця не стійка й може повернути на гірше будь-якої миті. Локальні торгові обміни між кочовиками й осілим населенням мають плідний характер для тих і тих, адже кожна сторона спеціалізується на тому, що може зацікавити іншу. Така взаємодоповнюваність не перешкоджає, проте, тому, щоб кочовики перетворювалися на грабіжників. Суходільну торгівлю на великі й дуже великі відстані можуть провадити кочовики (якщо вони не беруть на себе захист караванів), що не заважає їм також вести спосіб життя розбійників чи бандитів з великого шляху. Племінні елементи можуть включатися до імперського апарату починаючи з військового, оскільки вони здатні бути прекрасними воїнами й у них є та політична перевага, що вони не мають жодного соціального коріння в населенні імперії: вони, отож, сприяють примноженню воєнних державних переворотів та їхньому успіхові або ж підтримують палацові революції.

Під час заворушень, коли імперія стає більш крихкою, слабкішою, близькою до розпаду, стосунки з боку племен стають агресивними. Вони намагаються захопити частки імперії або й усю імперію, замінивши ослаблу династію но-вою. У Китаї монголи привели династію Юань, що правила в 1280-1367 рр., а маньчжури — династію Цинь, яка протрималася з 1644-го до 1911 р. В Індії вони з’являлися як завойовники перевалами Гіндукушу. В Європі германці слугували римлянам у організації захисту кордонів і в армії взагалі. Ця армія неодноразово підносила одного зі своїх воєначальників на вищий щабель влади і проголошувала його імператором. Але з найцікавішою ситуацією — не стільки з точки зору загальної історії, скільки з точки зору історії культурного ареалу — ми стикаємося в Передній Азії. Умови, що там склалися, сприяли утворенню циклу династій і політій, який чудово зрозумів і проаналізував Ібн Хальдун, причому цикл цей був далеко не мусульманським за своєю суттю, оскільки передував ісламу на декілька тисячоліть. Цикл ґрунтується на чергуванні завоювання