Crown Horror - Трунар, Crown Horror

Вона стрибнула на ліжко, потонувши в м’якій перині. Занадто вже м’якій, і як він там спав? Рука зовсім трохи не дотягувалася до ножа, що висів над подушкою. Щось зашаруділо біля дверей, почувся гуркіт. Налякана дівчина зістрибнула з ліжка та втупила очі в підлогу, аби не бачити чоловіка.

Але гуркіт тривав, а до кімнати ніхто не заходив. Озираючись, дівчина помітила, що то гілка старого дерева стукала у вікно, а прямісінько навпроти входу стояло дзеркало на повний зріст.

– Ні, забудь про це, Адріано. Ніколи більше не перед ким не кланяйся, пообіцяй це собі.

І вона пообіцяла, дивлячись у дзеркало, де відображалася маленька леді Розенблюм, дівчинка, якою вона більше ніколи не стане, та, яку завжди оберігатиме. Ця нова Адріана – сильна, стійка. Вона, наче мати для себе маленької, яка залишилася у свідомості дорослої жінки.

З розгону місіс Тейкер застрибує на ліжко та, не встигаючи потонути в перині, хапає ніж, приземляється на підлогу, килим приглушує звук стрибка. Її рука виймає зброю з піхов, очі роздивляються холодне лезо. Пальці лівої долоні проводять по дзеркальній поверхні кинджала, на них проступають цяточки крові. Ця зброя глибоко ранить, завдаючи пекельного болю від щонайменшого порізу. Ідеально їй підходить.

У коридорі чути кроки. Без зайвих роздумів дівчина шугає під ліжко, на щастя, вона вже перевдягнулася в сорочку, тож корсети їй тепер не на заваді. Бенджамін заходить до кімнати – ці кляті лаковані черевики, їх можна впізнати з тисячі. Він підходить до дзеркала, пригладжуючи рештки волосся, після чого зачиняє двері.

– Ну ось, ще один робочий день добіг кінця. Господи, ця відьма позбавила мене решток мого волосся! Вольфери не зможуть захищати її вічність, і тоді я… я…

Старий закашлявся, підійшов до шафи та заходився перевдягатися. Навіть скидаючи піджак, він робив перепочинки, проте якимось дивом і досі жив.

– Я задушу її… Ні, отрую… Ні, закопаю… Залежно від обставин.

Перевдягнувшись він підійшов до ліжка, усе ще накульгуючи. Схоже, Райдо назавжди залишив йому карб, і це спричинило в неї посмішку.

Містер Тейкер ліг у ліжко, продовжуючи кректати та скаржитися на життя. Та ненадовго, старечий маразм відступив, і він заговорив інакшим голосом, наче це була зовсім інша людина, яка, подібно до перевертнів, прокидалася у повню.

– А все ж мати одного спадкоємця, до того ж неодруженого, небезпечно. Хто знає, яким трунарем буде Леон, а що як помре через кілька років? О, моя спочила матінко, з одинадцяти дітей до дорослого віку в неї дожило лише троє, а до смерті батька лише я. Не варто чекати, треба одружити сина з гідною дівчиною… Одразу як розтане сніг, то відправлю листа Френкові Фунебре, сподіваюся, що в нього ще лишилися незаміжні дочки.

Після цих думок Бенджамін одразу заснув. Не гаючи марно часу, Адріана вилізла з-під ліжка, прокралася до своєї кімнати та накинула теплу пелерину. Узявши масляну лампу, дівчина спустилася, проте не до парадного, а до чорного ходу. Відчинивши його ключами Мелінди, трунарка кинулася до виходу. На щастя, сніжні бурі вже припинилися, і сніг спокійно лежав під ногами. Пішки до маєтку Вольферів було десь із пів години, двадцять хвилин, якщо поквапитися. Залишалося лише сподіватися, що мисливець її не випередить.

Був у дівчини ще один страх – потрапити до пазурів родичів Германа. А що як хтось із них вирішить повернутися? Вони захистять брата, проте чужинку роздеруть на шмаття. Так, Адріана навіть не уявляла, з ким бійка буде гіршою – з перевертнем чи мисливцем.

Біля маєтку на неї очікував прикрий сюрприз – вікно на першому поверсі було відчиненим. Залишалося сподіватися, що серед сотні кімнат мисливець не знайде потрібної. Не марнуючи більше ані хвилини, дівчина полізла слідом. Опинившись у коридорі, вона дістала ніж, готуючись до бійки. На другому поверсі відчинилися двері.

– Хто тут? – запитав сонний Герман. – Гаррі, ти сьогодні…

Щось упало на підлогу, розлітаючись на друзки. Стрімко й тихенько дівчина піднялася сходами, наприкінці коридору на неї чекало моторошне видовище.

 Ленс тепер стояв до неї спиною. Тримаючи сумку однією рукою, іншою він копирсався в ній, очевидно, мисливець не був готовий до зустрічі з мешканцями будинку.

– Заціпся, собако, ніхто не почує твоїх молитов.

Адріана сповільнила темп. Серце закалатало, як навіжене. Якщо вона зараз приверне до себе увагу, то вдарити його вже не зможе –  у силі та спритності дівчина програє опонентові, як мінімум, утричі. У голові лунають Бенджамінові слова  – він колись намагався підготувати дружину до роботи з трупами, а ще ілюстрації з підручників Германа. Навряд чи звичайна рана зупинить чудовисько, вона має бути смертельною.

– Лукава істота. Послуговуєшся вовчою кров’ю, не змінюючи подоби. Ти нічим не ліпший від мене, навіть гірший. Я не вбиваю невинних.

– У вас на роду написані звірства та грабунки, тому кожного члена родини потрібно знищити!

Ось його рука знайшла необхідний інструмент, Адріана стоїть за три кроки від Ленса.

– Мій брат від тебе мокрого місця не залишить.

– Це були твої останні слова!

Мисливець хотів ще щось вимовити, аж раптом по його горлу ковзнуло дзеркально чисте лезо, що миттю покрилося багрянцем від крові. Здивований мисливець упав, а Герман побачив свою рятівницю.